принесена вами новина?
Калґарі повільно промовив:
– Вони б воліли, щоб Джек Арґайл був винен?
– Так, – підтвердив Маршалл, – саме так. Може, висловлюся дещо цинічно, та Джек Арґайл у цій родині був чудовим кандидатом на роль убивці. Проблемна дитина, хлопчик-хуліган, чоловік запальної вдачі. У сімейному колі йому могли та знайшли виправдання. Вони могли оплакувати його, співчувати йому, оголосити одне одному й усьому світові, що насправді то була не його провина, що психологи можуть усе це пояснити. Так, це дуже, дуже зручно.
– А тепер… – Калґарі замовк.
– А тепер, – закінчив Маршалл, – ситуація цілком інша. Зовсім інакша. Можливо, навіть тривожна.
– Звістка, яку я приніс, для вас теж була небажаною, чи не так? – кинув різко Калґарі.
– Мушу визнати, так. Так, мене це засмутило. Справу, яку було успішно закрито, – так, я продовжуватиму використовувати слово «успішно», – тепер знову відкрито.
– Офіційно? – запитав Калґарі. – Тобто поліція справу поновить?
– О, безсумнівно, – запевнив Маршалл. – Джека Арґайла було засуджено на підставі переконливих доказів (присяжні радилися лише чверть години), тобто щодо поліції питання було закрито. А тепер, після оголошення посмертного помилування, справу знову відкрито.
– І поліція провадитиме нове розслідування?
– Майже напевно я б так висловився. Звісно, – додав містер Маршалл, замислено потираючи підборіддя, – сумнівно, що через такий проміжок часу, з огляду на специфічні особливості справи, їм вдасться досягти якогось результату… Особисто я сумнівався б. Вони можуть знати, що хтось у цьому домі винен. Вони можуть навіть мати обґрунтований здогад про те, хто це. Проте знайти переконливі докази буде непросто.
– Розумію, – визнав Калґарі. – Розумію… Саме це вона мала на увазі.
Юрист різко запитав:
– Про кого це ви?
– Про дівчину, – відповів Калґарі. – Естер Арґайл.
– А, так. Юна Естер. Що ж вона? – поцікавився Маршалл.
– Вона говорила про невинуватість. Сказала, що байдуже, хто винен, а хто не винен. Тепер я зрозумів, про що вона…
Маршалл швидко глянув на нього.
– Думаю, мабуть, так.
– Вона говорила про те, що й ви, – додав Артур Калґарі. – Вона мала на увазі, що сім’я знову опиниться під підозрою.
Маршалл перервав його.
– Навряд чи знову, – не погодився він. – Досі ні-хто з них не був під підозрою. Від початку все вказувало на Джека.
Калґарі відмахнувся від цих слів.
– Сім’я опинилася під підозрою, – наполягав він. – І це може тривати досить довго, можливо, завжди. Якщо хтось із сім’ї винен (можливо, вони й самі не знають хто), вони дивитимуться одне на одного й гадатимуть… Так, це найгірше. Вони самі не знають, хто з
