Ідеться про невинуватих.
Вона вчепилася пальцями в його плече.
– Ми – от що важить. Ви не бачите, що зробили з нами всіма?
Він утупився в неї.
Із темряви вулиці виринула чоловіча постать.
– Доктор Калґарі? – запитав чоловік. – Під’їхало ваше таксі, сер. Щоб підвезти вас до Драймута.
– А… е-е-е… дякую.
Калґарі знову повернувся до Естер, але вона зайшла до будинку.
Вхідні двері гримнули.
Розділ третій
І
Відкинувши з високого чола темне волосся, Естер повільно піднімалася сходами. Кірстен Ліндстром зустріла її на сходовому майданчику.
– Він пішов?
– Так, пішов.
– Ти надто вражена, Естер. – Кірстен Ліндстром обережно поклала руку на її плече. – Ходи зі мною. Дам тобі трохи коньяку. Так багато всього трапилося.
– Кірсті, я не хочу коньяку.
– Може, й не хочеш, але він піде тобі на користь.
Не опираючись, молода жінка дозволила міс Ліндстром провести себе коридором до її маленької кімнатки. Взяла бренді й почала поволі попивати його. Кірстен роздратовано мовила:
– Усе сталося надто несподівано. Нас мали попередити. Чому містер Маршалл спершу не написав нам?
– Мабуть, доктор Калґарі попросив його. Він хотів прийти й розповісти нам особисто.
– Прийти й розповісти нам особисто, от іще! Як, він гадав, ми сприймемо новину?
– Мабуть, – дивним, байдужим тоном відповіла Естер, – він вирішив, що ми зрадіємо.
– Радіти тут чи ні, та однозначно це шок. Йому не слід було так робити.
– Хоча це сміливо з його боку, – мовила Естер. На її обличчі з’явився рум’янець. – Я думаю, для нього це було непросто. Прийти і сказати родині, що її член, якого засудили за вбивство та який помер у в’язниці, справді не був винуватим. Так, вочевидь, це справді мужньо, але, – додала вона, – хай там як, не треба було цього робити.
– Так, ми всі так думаємо, – швидко підтакнула міс Ліндстром.
Естер подивилася на неї із зацікавленням, яке вивело її із задуми.
– Ви це теж відчуваєте, Кірсті? Я вважала, що тільки я.
– Я ж не дурна, – різко кинула міс Ліндстром. – Я навіть можу передбачити певні варіанти подій, які твій доктор Калґарі, схоже, не взяв до уваги.
Естер підвелася.
– Піду до батька.
Кірстен погодилася.
– Так. Тепер у нього буде час поміркувати, як найкраще вчинити.
Коли Естер увійшла до бібліотеки, Ґвенда набирала номер. Батько поманив її жестом, і Естер умостилася на підлокітникові крісла.
– Ми намагаємося зв’язатися з Мері та Мікі, – пояснив він. – Їм потрібно негайно про це повідомити.
– Алло, – сказала Ґвенда Вон. – Це місіс Дюррант? Мері? Це Ґвенда Вон. З вами говоритиме ваш батько.
Лео
