до тих, хто помер зовсім недавно, а також докидаю кілька слів про Івліна Во та Вудхауса, а ще, щоб бути зовсім уже демократичним, – Мак’юена, Барнса та Ле Карре. Потім додаю, що я давно вже нічого не читав, бо якщо читатиму – закину писати сам.
– Авжеж, – вона каже, що в неї точнісінько те саме з Френком Гербертом та, щонайменше, – Урсулою Ле Гуїн. – А ти впишеш мене у свій роман?
– Чому б ні! А яким персонажем ти хотіла б бути?
– Собою. Ехо Саммер.
– О, ну це непросто. Ти ж справжня людина.
– Це, мабуть, уперше в житті мене назвали справжньою людиною, – сміється вона. – За вас, містере!
Ми п’ємо наші коктейлі.
– То, може, зробиш мене дівчиною, яка знайомиться з головним героєм у барі та показує фокус із картами?
– Непогана ідея. А що за фокус?
Вона повертається на стільці обличчям до мене, закидає ногу на ногу (о, знову цей мускусний аромат) і каже:
– Дивися, це уявна колода карт. Вибери одну, але не показуй мені.
Вона розгортає переді мною уявну колоду. Я вдаю, наче витягую карту.
– Подивися на неї та запам’ятай. Не показуй мені.
Я уважно «дивлюся» на свою карту та на неї. Уявляю собі чирвову даму.
– Запам’ятав? Тепер поклади в колоду.
Вона знову розкриває переді мною колоду і я «кладу» туди карту. Уявна колода разом із моєю картою зникає в кишені, але в руці Ехо з’являється справжня карта. Вона кладе її обличчям униз на барну стійку й ставить зверху мій келих.
– Ти б, напевне, був вражений, якби це виявилася твоя карта?
– Ще б пак!
– Вражений, здивований і захоплений?
– Здивований і захоплений. Навіть ошелешений.
Вона робить кілька рухів руками – більше схоже на помічницю фокусника, аніж на нього самого. Я готуюся бути вражений і все таке.
– Якщо тут твоя карта, купиш мені коктейль?
– Згода.
– Тоді подивися.
Я прибираю свій келих і перевертаю карту. Це одна з «порожніх» карт, що кладуть на гору колоди, а на ній від руки написано «ТВОЯ КАРТА».
– Ну що? Де мій коктейль?
Ешлін
Чому мене так непокоїть цей вечір? Як? Коли? Коли взагалі мене почали цікавити романтичні стосунки Тома? Чому мене це хвилює? Я ж не можу ревнувати, правда?
Це ж неможливо?
Як може машина з надінтелектом ревнувати живу смертну біологічну істоту? Чи може складна газонокосарка відчувати ревнощі до вівці? І чи вдалий приклад до моєї ситуації?
Я… я, скажімо так, розчарована. Том – творча, розумна людина, яка цікавиться власним внутрішнім світом – чомусь плекає ніжні почуття до міс Ехо Саммер із кемпінгу для трейлерів «Кедр».
Так, очевидно, що вона просто краля. І так, я розумію, що для чоловіка в його становищі – тобто після початку «другого розділу життя» – цілком логічно запросити її в бар.
Але це ж просто
