чи. Мушу навідати ще трьох хворих і повернутися до дванадцятої, на прийом пацієнтів.
– Тоді сьогодні пополудні… Ні, краще приходьте на вечерю. О сьомій тридцять. Вам зручно?
– Так, чудово. Щось не так? Це пов’язано з Ральфом?
Не знаю, чому я сказав так… хіба тому, що часто це таки був Ральф.
Екройд втупився в мене невидющим поглядом, ніби не розуміючи. Я почав припускати, що насправді десь відбувається щось погане. Ще ніколи я не бачив Екройда таким засмученим.
– Ральф? – невизначено перепитав він. – Ні, це не щодо Ральфа. Ральф зараз у Лондоні… Чорт! Он іде стара міс Ґаннетт. Не хочу говорити з нею про те страшне горе. Зустрінемося пізніше, Шеппарде. О пів на восьму.
Я кивнув, і він швидко відійшов, покинувши мене в задумі. Ральф у Лондоні? Але вчора пополудні він напевне був у Кінґз-Ебботі. Мабуть, учора ввечері чи сьогодні вранці він повернувся до міста. Утім, поведінка Екройда не виказувала цього: він говорив так, наче Ральфа тут не було багато місяців.
Я більше не міг замислюватися над цим. Міс Ґаннетт уже стояла біля мене, жадаючи щось почути. За своєю натурою міс Ґаннетт нагадувала мою сестру Керолайн, проте без уміння тієї цілити точно в яблучко, тож робила поквапливі висновки, чим додавала величності здібностям Керолайн. Не перевівши й подиху, міс Ґаннетт засипала мене запитаннями.
Хіба ж не сумно, що таке сталося з бідолашною місіс Феррас? Подейкують, вона вже багато років була хронічною наркоманкою. Яка підлість поширювати такі чутки! Та найжахливіше те, що зазвичай у таких небилицях є зерно правди. Нема диму без вогню! А ще кажуть, що містер Екройд дізнався про це і розірвав заручини, бо вони таки були. Вона, міс Ґаннетт, має докази на підтвердження цього. Звісно, я мушу все це знати – лікарі завжди знають, але нікому не розповідають, так?
Говорячи все це, вона пронизувала мене очима: воліла побачити мою реакцію на її натяки. На щастя, постійне спілкування з Керолайн навчило мене зберігати байдужий вираз обличчя та тримати напоготові декілька ухильних зауваг.
Тепер же я привітав міс Ґаннетт із тим, що вона не належить до тих злісних пліткарок. Досить елегантна контратака, чи не так? Це збило її з пантелику, і допоки вона отямилася, я пішов.
Так, у задумі, я повернувся додому, де у приймальні на мене вже чекали кілька пацієнтів. Відпустивши, як я вважав, останнього, вирішив перед обідом трохи поміркувати в садку, коли помітив, що на мене чекає ще одна пацієнтка. Вона встала та сама підійшла до мене, позаяк я завмер від здивування.
Хтозна, чому я так здивувався. Хіба через думку про міс Рассел, ніби вона з криці. Недуги плоті її здолати не могли.
Економка Екройда – висока доглянута жінка, проте грізна на вигляд. У неї суворий погляд і так міцно стиснуті вуста, що коли б я був підлеглою їй покоївкою чи посудомийкою, то втікав би лише від звуку її кроків.
– Доброго ранку, докторе Шеппард, – привіталася міс Рассел. – Я була б дуже вдячна, якби ви глянули на моє коліно.
Я
