вероналом вона начебто не зацікавилася. Натомість змінила тему та поцікавилась, чи справді є такі рідкісні отрути, що їх надзвичайно важко виявити.
– О! – мовив я. – Бачу, ви читаєте детективні історії.
– Правда ваша, – зізналася вона.
– Сенс детективної історії, – сказав я, – полягає в тому, щоби вказати рідкісну отруту (можливо, з Південної Америки), про яку ніхто ніколи не чув і яку невідоме плем’я дикунів використовує для отруєння стріл. Смерть від неї миттєва, а західна наука безсила визначити її. Ви таке маєте на увазі?
– Так. Це насправді можливо?
Я скрушно похитав головою.
– Боюся, що ні. Та, звісно, є кураре.
Про кураре я розповів їй чимало, та міс Рассел нібито знову втратила інтерес. Вона лише запитала, чи знайдеться його трохи у моїй шафці з отрутами, а коли я заперечив, то, здалося, зовсім упав у її очах.
Вона сказала, що їй час повертатися, і коли я проводжав її до дверей приймальні, гонг покликав на обід.
Я й не підозрював, що міс Рассел до вподоби детективні історії. Мене дуже розважила вималювана в уяві картинка, як вона виходить зі своєї кімнати виганьбити служницю, що завинила, а потім повертається до спокійного читання «Таємниці сьомої смерті» чи чогось такого.
Розділ третій. Чоловік, який вирощував кабачки
За обідом я повідомив Керолайн, що вечерятиму в «Папороті». Сестра не заперечувала. Навпаки.
– Чудово, – сказала вона. – От і дізнаєшся про все. До речі, що там за клопіт з Ральфом?
– З Ральфом? – перепитав я. – Нічого.
– Тоді чому він зупинився у «Трьох вепрах», а не у «Парку папороті»?
У мене й на мить не виникло сумнівів у твердженні Керолайн, що Ральф Пейтон перебуває в місцевому готелі. Достатньо було її слова.
– Екройд говорив мені, що Ральф у Лондоні, – промовив я здивовано, відступивши від свого непорушного правила ніколи не ділитися інформацією.
– О! – здивувалася і Керолайн. Я помітив, як смикався її ніс, доки вона це обдумувала. – Він прибув до «Трьох вепрів» учора ввечері, – зауважила вона. – Він і досі там. Учора ввечері він зустрічався з якоюсь дівчиною.
Мене це зовсім не здивувало: Ральф, мушу додати, більшість вечорів гуляє з дівчатами. Та мене таки вразило, що для розваг він обрав Кінґз-Еббот, а не веселу столицю.
– З однією з офіціанток? – припустив я.
– Ні. Це все, що мені відомо. Він ходив на побачення. Не знаю з ким.
(Керолайн було гірко таке визнати).
– Але здогадуюся, – продовжила моя невтомна сестра.
Я терпляче чекав.
– Зі своєю двоюрідною сестрою.
– З Флорою Екройд? – ошелешено вигукнув я.
Флора Екройд не була родичкою Ральфа Пейтона, та оскільки Ральфа вже давно вважали сином Екройда, їх мали за родичів.
– З Флорою Екройд, – повторила сестра.
– Але
