було зробити просто сьогодні або навіть цього тижня…Термінова справа вимагає негайних дій… Здається, що ці справи невідкладні та важливі і вони забирають нашу енергію. Але з перспективи часу їхня оманлива важливість блякне, і ми з відчуттям непоправної втрати згадуємо про справді вагомі речі, які відклали. І розуміємо, що ми стали рабами тиранії термінового.[7]
Інструменти традиційного тайм-менеджменту часто тільки підживлюють цю залежність. Щоденне планування, списки справ зосереджують нас на тому, щоб ми розставляли пріоритети й робили найтерміновіші справи. Але що більше в нашому житті терміновості, то менше важливості.
Важливість
Важливі речі, які змінюють нас, роблять наше життя багатим і сповненим сенсу, часто не тиснуть на нас і не змушують щось негайно робити. А що вони не «термінові», то це ми маємо подбати про те, щоб робити їх.
Щоб краще зрозуміти питання терміновості й важливості, пропонуємо розглянути матрицю тайм-менеджменту. У ній нашу діяльність розділено між чотирма секторами. Ми витрачаємо час одним з чотирьох способів.
У секторі І розміщено речі, що і «важливі», і «термінові». Тут ми залагоджуємо справи з розгніваним клієнтом, вписуємося в термін, ремонтуємо розбиту машину, переживаємо операцію на серці, допомагаємо заспокоїтися дитині, яка щойно впала. Хочемо того чи ні, ми мусимо певний час перебувати в секторі І. Тут ми організовуємо, створюємо, тут використовуємо досвід і демонструємо витримку, щоб задовольнити різні потреби й розв’язати проблеми. Якщо ми проігноруємо цей сектор, то нас поховають заживо. Але нам необхідно розуміти, що деякі речі стають терміновими через гаяння або через те, що ми недостатньо до чогось підготувалися чи спланували.
У секторі ІІ перебувають справи, що «важливі, але не термінові». Це сектор якості. Тут ми будуємо довгострокові плани, передбачаємо й запобігаємо виникненню проблем, наділяємо повноваженнями інших, розширюємо знання й удосконалюємо вміння (читаючи спеціальну літературу й розвиваючись), обдумуємо, як допомогти синові чи дочці в скрутних ситуаціях, готуємося до важливих зустрічей і доповідей, підтримуємо стосунки, уважно й чесно вислуховуючи близьких нам людей. Що більше часу ми будемо проводити в цьому секторі, то більше зможемо зробити. Якщо ігнорувати цей сектор, то сектор І почне загрозливо розростатися, побільшає стресу, почнеться вигоряння. Людина, яку засмоктує сектор І, опиняється в глибокій кризі. Натомість, якщо більше часу приділяти сектору ІІ, сектор І зменшує свої розміри. Якщо планувати, готуватися й запобігати, то багато речей не доходить до стадії терміновості. Сектор ІІ не змушує нас працювати на себе; ми самі маємо працювати над ним. Це сектор керування власною особистістю.
Сектор ІІІ – це, по суті, фантом сектору І. У ньому перебувають справи, які «термінові, але не важливі». Це сектор омани. Шум терміновості створює ілюзію важливості. Але в реальності справи з цього сектору важливі для інших людей, не для нас, якщо взагалі
[vii] Charles Hummel, Tyranny of the Urgent (Downers Grove, IL: InterVarsity Christian Fellowship of the United States of America, 1967), pp. 9 – 10. (
