для планування, органайзерів – і електронних, і паперових, – ретельно розкреслених для завдань на кожен день.
Усі три покоління тайм-менеджменту по-своєму сприяли тому, щоб усі ми працювали продуктивніше. Наша обізнаність з продуктивністю, плануванням, розставлянням пріоритетів, чітким визначенням цінностей і цілей, безперечно, зрушення в кращий бік.
І все ж для багатьох людей – навіть після того, як серйозно зросли їхні доходи, – досі актуальний конфлікт між справді важливими речами і речами, на які вони тратять час. Часто цей конфлікт стає навіть гострішим. Люди кажуть: «Ми більше встигаємо за менший час, але де наші гарні стосунки, душевний спокій, баланс, упевненість, що ми робимо саме те, що найважливіше, і робимо добре?»
Роджер. Ці три покоління – хроніка моїх стосунків із тайм-менеджментом. У юності я жив у містечку Кармелі в Каліфорнії. Мене оточували творчі, вільнодумні, схильні філософувати люди, і вони були прихильниками першого покоління. Я час від часу записував собі дати подій, яких не хотів пропустити, – переважно це були змагання з гольфу, тоді вони були важливою частиною мого життя. Крім того, я брав участь у кінних перегонах, тому в певні сезони в моїх блокнотах з’являлися записи й про них.
Потім я переїхав, і життя почало ставити переді мною нові вимоги, відкривати нові можливості. У мене з’явилося бажання робити більше, і я зацікавився тайм-менеджментом другого покоління. Перечитав усе, що міг дістати. Я навіть деякий час мав бізнес: працював консультантом із тайм-менеджменту. Допомагав людям працювати продуктивніше, ліпше організовувати події, вчив, як працювати з телефонними дзвінками тощо. Протягом дня я спостерігав за їхньою діяльністю, а потім пропонував конкретні речі: які справи можна зробити краще і швидше.
Але минав час, і я почав розуміти: на жаль, я не маю певності, що справді допомагаю людям. Навіть почав питати себе: чи не допомагаю я своїм клієнтам швидше зазнати поразки. Проблема ж була не в тому, скільки вони встигають. А в тому, куди рухаються, що прагнуть зробити. Люди хотіли знати, що вони роблять, але я зрозумів, що не можу їм цього сказати, бо не знаю, що вони намагаються робити. Тоді я перейшов до третього покоління. Якщо чесно, ми зі Стівеном доволі активно долучилися до виникнення цього третього покоління, співпрацювали з дуже впливовими в цій царині людьми. Ми намагалися прив’язати цінності до цілей, щоб допомогти людям приділяти більше уваги необхідним і пріоритетним речам. Тоді мені здавалося, що це пряма і правильна дорога.
Але з часом мені стало зрозуміло: є велика різниця між тим, чого люди хочуть, і тим, що вони потребують у житті. Багато хто досягав усе більше й більше цілей, а щастя й задоволення було все менше й менше.
Тоді я почав піддавати сумнівові деякі фундаментальні парадигми, переглядати свої дотеперішні погляди. Почав усвідомлювати, що жодне з трьох поколінь тайм-менеджменту не дає відповіді. Ці відповіді
