тут Ковпервуд зважився заговорити про подорож. Він сказав, що має поїхати й, оскільки Ейлін вважає, що для суспільства виглядатиме краще, якщо вона поїде з ним, то в нього немає заперечень і навіть він згоден на повідомлення в пресі, що засвідчать мир і гармонію у їхньому подружжі, звісно, якщо Ейлін не наполягатиме на повсякденних формальних речах і не втручатиметься в його особисте життя.
– Ну що ж, якщо ти так хочеш… У всякому разі я нічого від цього не втрачаю, – відповіла Ейлін, думаючи, однак, що за всім цим має стояти якась жінка і ймовірніше за все, це дівчисько Береніс Флемінг? І якщо так, то ні на які поступки вона не піде. Ні, ніколи вона не допустить такої ганьби, щоб він відкрито зв’язався із цією нахабною й хитрою вискочкою! Ніколи, ніколи!
Цікаво, що в той час як Ковпервуд вважав, що домігся значного успіху і так швидко, Ейлін теж святкувала певний виграш: і хоч як важко їй було душити свої почуття, та що більше Ковпервуд привселюдно приділятиме їй увагу, то очевидніше буде для всіх, що він належить їй, і тим більшим буде її суспільний, хоч і не особистий, тріумф.
Розділ 13
Зацікавити Коула дати поштовх лондонській справі через Грівза й Геншо було не складно. Приємна вечірка за столом, і Коул сам висловив думку, що Лондон для такої людини, як Ковпервуд, безсумнівно може запропонувати набагато більше можливостей, ніж Чикаґо. І тоді він, звісно, був би радий почути про можливість для інвестицій.
Ковпервуд лишився так само задоволений і своєю розмовою з Едвардом Бінгхемом, від якого почув потрібну інформацію щодо Брюса Толліфера. За словами Бінгхема, Толліфер зараз знаходиться у жалюгідному стані. Колись це була людина з гарними зв’язками й заможна, та тепер він втратив і те, і те. Він і досі лишався вродливим, хоча був потертим життям. Донедавна його нерідко бачили серед гравців, картярів та інших осіб поганої репутації; більшість його колишніх знайомих й приятелів, імовірно, давно викреслили його зі свого життя.
Однак останнім часом, Бінгхем мав визнати, Толліфер, здається, узявся за розум і якось намагається реабілітувати себе. Зараз живе один, у скромному, так званому холостяцькому пансіоні «Альков» на П’ятдесят третій вулиці і навіть іноді з’являється в найкращих ресторанах. Напевно шукає нагоди якось влаштуватися: або підчепити заможну даму, що буде рада заплатити за його послуги, або знайти місце агента в якійсь маклерській фірмі, що, беручи до уваги його колишні зв’язки, може запропонувати йому пристойну платню.
Цей критичний висновок Бінгхема викликав у Ковпервуда посмішку, адже він саме мав на меті скористатися послугами Толліфера.
Ковпервуд подякував Бінгхему й негайно зателефонував Толліферу в «Альков». У той самий час цей джентльмен лежав напіводягнений у себе в номері, у похмурому настрої, чекаючи, поки проб’є п’ята година і знову він пуститься в «похід», як він називав свої блукання по ресторанах, клубах, театрах і барах з метою обмінятися привітанням з кимось із старих знайомих, всіляко
