Але що ж відбувається з нашим насосом увесь цей час, усе наше життя? Власне кажучи, нічого складного.
Я обожнюю ходити до театру, і там мені якось спало на думку, що наше серце в середньому за свої вісімдесят років проживає класичну драму на п’ять актів. Перший акт – зав’язка, у другому відбувається розвиток дії. Посередині драми, у третьому акті, вона досягає своєї кульмінації. Відтоді події розвиваються як у трагедії – по низхідній, а після четвертого акту, у якому все гіршає дедалі більше, у п’ятому настає неминуча катастрофа, і вистава закінчується.
Але що я тут розводжу теревені? Розпочнімо нашу правдиву серцеву драму. Завіса!
Акт перший «Ненароджене серце»
У театрі в першому акті зазвичай відбувається знайомство з персонажами. Дозвольте відрекомендувати – ембріональний зачаток серця. Це не більше, ніж пучок клітин. Уже невдовзі після запліднення яйцеклітини починається досить складний розвиток ембріона, і від самого початку закладається основа для роботи серця. Разом з тим те, що можна побачити вже за якихось три тижні, має небагато спільного з функціонуючим серцем. Спершу це лише доволі непомітний згусток клітин, так звана кардіогенна пластинка[4]. Вона складається з двох шнурочків, які поступово перетворюються на трубочки.
Одночасно формується серцева сумка, у якій зачаток серця продовжує розвиватися. Згодом вона огортатиме доросле серце. У його порожнинах трубочки, що спершу пролягали паралельно, зростаються і формують велику серцеву трубку. Вона подовжується і зрештою згинається. І хоча цей процес зовсім не схожий на зав’язування шнурків на черевиках, його називають формуванням петлі.
На цьому розвиток серця аж ніяк не припиняється: воно отримує вуха – якими, щоправда, не може чути. Муляж, подібний до плюшевих заячих вушок, таких популярних на вечірках і новорічних ранках. Точну функцію цих серцевих вушок, які є не що інше, як вигини передсердь, не вдалося встановити досі. Достеменно відомо, що вони відповідають за вироблення гормону, який згодом стимулюватиме сечовиділення. Наше серце, таким чином, не лише ганяє по судинах кров, а й допомагає задовольняти одну з базових потреб.
Тим часом від моменту запліднення минув місяць, і в серцевій пластинці простежуємо поділ на відділи передсердь та камер. Уже формуються попередники серцевих клапанів, а також роздільна стінка, яка розмежовує праву й ліву половини серця. Між іншим, в ембріона й навіть у немовляти впродовж кількох днів після народження вона повністю не закрита. Більше того, між правим і лівим передсердям існує отвір, овальна дірочка, або ж Foramen ovale. Крізь цей отвір кров лине з правого передсердя в ліве, а звідти мандрує далі по тілу ембріона. Чому? Причина проста: ембріон ще не вміє самостійно дихати. Тому церемонія передачі крові до легень у цей період не має сенсу. І короткого шляху вистачить. Те, що виникає наприкінці цього розвитку, – запаковане у м’язи, а всередині порожнє (і цим до певної міри нагадує колишнього губернатора Каліфорнії[5]).
Термін «кардіогенний» складається з грецького слова
Алюзія на Арнольда Шварценеґґера, губернатора Каліфорнії з 2003 до 2011 р., який став відомим завдяки кар’єрі культуриста й актора кіно. 1970 р. здобув титул «Містер Олімпія» у Нью Йорку.
