зворотний процес: тиск на судини знову підвищується, і кров природним шляхом заштовхується до правого передсердя.
Поки всі ці системи функціонують добре і всі частини нашого тіла забезпечені кров’ю в достатній кількості, у нас здебільшого не виникає жодних проблем. Клітини мають поживу, тож ми собі радісно живемо далі. Однак усе це надто добре, щоб бути правдою, адже наша кровоносна система схильна до розладів. І справді, у ній, як і на автобані, трапляються застої транспорту, а якщо коса наскочить на камінь, то й «пробки».
Кардіальна закупорка труб. Усе, що треба знати про інфаркт серця і його причини
Перший сигнал небезпеки
Сірість осінньої суботи. Вітер несеться галявинами, злива періщить по асфальту. На вулицях – ні душі, лише коли-не-коли промчить авто. Від мого першого дня у відділенні екстреної реанімації пройшло більше року. Сьогодні я, лікар швидкої допомоги, закінчив навчальний курс і отримав дозвіл на проходження першої в житті практики на «швидкій». Прямую дорогою на пост. Перша зміна, іду пішки. Огидна погода заважає мені так само мало, як і та обставина, що через власну неуважність я забув узяти не лише парасолю і водостійке взуття, а й сніданок. До того ж іти недалечко, а мої грандіозні плани на день непохитні.
Весь у радісному передчутті, я мчу назустріч першій зміні у «швидкій». Цікаво, що я відчуватиму? Постійний рух, голубе блимання й ревіння сирени, абсолютна концентрація на форс-мажорних ситуаціях, хворобах, нещастях, і при цьому протистояння природній стихії? Я готовий. Я ще навіть не підозрюю, що цього дня не тільки похитнеться моя самооцінка, а й буде поставлено під сумнів саме рішення стати лікарем.
Після коротких привітань з працівниками рятувальної служби мені видають уніформу. Сидить як влита. Мої груди гордо здіймаються. Мені дають також ручний радіоприймач, що різким писком підніматиме мене по тривозі. Далі – інструктаж щодо різних приладів і транспортних засобів.
Поки я розмовляв у гаражі з колегами, до приміщення зайшов керівник штабу з дещо кислим виразом обличчя.
– Вітаю, пане фон Борстель! Добре, що ви вже є. Схоже, ви встигли пройти інструктаж і налагодити контакти, – зауважив він досить холодно.
– Так-так, я вже… – затинався я. – Для мене честь бути тут.
Він спокійно мене вивчає, кутики його рота помаленьку мандрують угору, а тоді він каже, що має для мене важливе і вкрай відповідальне завдання. Через десять хвилин по тому я й справді вперше з моменту початку служби завзято протистою природній стихії. З віником. На в’їзді до гаражу.
Може, це випробування? Може, якийсь ритуал прийому на службу? Мені байдуже. Я гордо ношу свою блискучу уніформу і, незважаючи на дощ, прибираю листя, як мені наказано. Кількома годинами пізніше завершую боротьбу зі стихією й повертаюся назад, до кімнати очікування команди «швидкої». Там дивани, телевізор, маленька кухня й книжкова
