надією озирнувся.
«Ах, он хто це! – сумно подумав він. – Отже, пропав я. Куди такому впоратися з лисом!»
А Нільс зовсім забув, що лис, якщо схоче, може розчавити його однією лапою. Він гнався по п’ятах за нічним злодієм і твердив сам собі:
– Лише б наздогнати! Лише б наздогнати!
Лис перестрибнув на берег – Нільс за ним. Лис кинувся до лісу – Нільс за ним.
– Зараз же відпусти гусака! Чуєш? – кричав Нільс. – Інакше я тебе так відлупцюю, що не радий будеш!
– Хто це там пищить? – здивувався Смірре.
Він був допитливим, як усі лиси на світі, тому зупинився й повернув морду.
Спочатку він навіть не побачив нікого.
Лишень коли Нільс підбіг ближче, Смірре розгледів свого страшного ворога.
Лису стало так смішно, що він ледве не випустив здобич.
– Кажу тобі, віддавай мого гусака! – кричав Нільс. Смірре поклав гусака на землю, притис його передніми лапами й сказав:
– То це твій гусак? Тим краще. Можеш подивитися, як я ним поласую!
«Цей рудий злодюга, здається, й за людину мене не вважає!» – подумав Нільс і кинувся вперед.
Обома руками він вчепився в лисячий хвіст і смикнув що було сили.
Від несподіванки Смірре випустив гусака. Тільки на секунду. Але й секунди вистачило. Не гаючи часу, гусак рвонувся вгору.
Він дуже хотів би допомогти Нільсу. Але що він міг вдіяти? Одне крило у нього було зім’яте, з іншого Смірре встиг повисмикувати пір’я. До того ж у темряві гусак майже нічого не бачив. Може, Акка Кебнекайсе щось придумає? Треба швидше летіти до зграї. Не можна ж лишати Нільса в такій біді! І, важко змахуючи крилами, гусак полетів до озера. Нільс і Смірре проводжали його поглядом. Один – з радістю, інший – зі злістю.
– Ну що ж! – прошипів лис. – Якщо гусак втік від мене, то тебе я вже не випущу. Миттю проковтну!
– Ну це ми ще побачимо! – сказав Нільс і ще дужче стиснув лисячого хвоста.
Й справді, спіймати Нільса виявилося не так просто. Смірре стрибнув вправо, а хвіст занесло вліво. Смірре стрибнув вліво, а хвіст занесло вправо. Смірре крутився, як дзиґа, але й хвіст крутився разом з ним, а заразом – і Нільс.
Спочатку Нільсу було навіть весело від цього шаленого танцю. Та невдовзі руки у нього затекли, в очах зарябило. Навколо Нільса піднімалися цілі хмари торішнього листя, його вдаряло об коріння дерев, очі засипало землею.
«Ні! Довго так не протриматися. Треба тікати!»
Нільс розтулив руки й випустив лисячий хвіст. І відразу ж, наче вихором, його відкинуло далеко убік і вдарило об товсту сосну. Не відчуваючи болю, Нільс став дертися на дерево – вище, вище – і так, без перепочинку, ледь не до самісінького вершечка.
А Смірре нічого не помічав – все крутилося й миготіло у нього перед очима, і сам він як заведений крутився на місці, розмітаючи хвостом сухе листя.
– Годі тобі танцювати! Можеш трохи перепочити! – гукнув йому згори Нільс.
Смірре
