style="font-size:15px;"> – От щоб ви знали – піду!
А ті знов сміються:
– А принеси нам вістку про весну, коли ти такий хоробрий.
– І що, принесу!
Підперезав ременем жупан, поклав за пазуху сопілку, вклонився королеві, набив люльку і пішов до виходу.
III
Уже смеркало, коли Підземок, ставши на краю печери, перевів дух і почав розглядатися довкола.
Наліво околиця була незаселена, дика. Там стояв чорний бір, на соснах каркали ворони, у балках біліли ще не розталі сніги, брунатний шар мокрої глиці встеляв землю, а від темної стіни дерев, що глухо шуміли, долинав вологий пронизливий гострий подих.
– Бррр! Зимно! – пробурмотів Підземок і глянув направо.
Там простягалась до річки весела долина, по якій з дзюрчанням збігали з гір струмки, а кущики свіжої трави силою виривалися з-під землі до світла. Над долиною гасла вечірня заграва.
Підземок ляснув себе долонею в чоло і вигукнув:
– Та вже весна!
Раптом від лісу повіяло крижаним вітром.
Зіщулився Підземок і каже:
– І що тут таке – чи це зима, чи весна? Наліво – так, направо – сяк!.. Сам мудрагель Соломон не розбереться в цьому!
Над ним щось залопотіло.
«Ага! – думає Підземок. – От зараз і дізнаюся правди. Це або крук, або голуб. Якщо крук – то зима, якщо ж голуб – весна».
Щойно він подумав про це, аж дивиться, а просто перед ним кружляє кажан.
– От і будь же тут мудрий! – пробурмотів Підземок і почав крутити головою навсібіч.
Глянув у долину – а там світ весь білий, наче срібний.
– Оце воно! – гукнув Підземок. – Тепер я таки дізнаюся правди. Це або сніг, або роса. Якщо сніг – то зима, якщо роса – то весна.
І почав пильно приглядатися. Але ж, витріщившись щосили, бачить, що це ані сніг, ані роса – лише туман.
– Тьху! – Сплюнув Підземок, зажурився: що ж його робити?
Роззирнувся вправо, вліво, і нічого не може придумати.
Глянув у ліс, а там щось у заростях світиться.
– О! – зрадів Підземок. – Отепер точно дізнаюся правди! Це або світляк, або ж гнилиця. Як гнилиця – то зима, а як світляк – то весна.
І відразу ж кинувся бігти до того світла.
Прибіг, дивиться, а це вовчі очі.
Підземок страшенно розгнівався і каже:
– Світиш ти мені – засвічу і я тобі!
Сказавши це, викресав огню, закурив люльку і, пустивши великий клубок диму, сплюнув та й подався геть.
Тим часом Підземкові вже страшенно захотілося їсти. Дивиться, розглядається, чим би підкріпитись. Аж бачить – щось лежить у мохові. А це був той самий горбок, на якому Кошалек-Опалек визначав сторони світу і міряв дорогу весни.
Дивиться Підземок – щось кругле лежить. Думає: «Яйце!»
А то була та земна куля, яку вчений муж зробив з вапна.
«Якесь
