ng>
– Натко, лякай спати, – терпляче мовить бабця, всоте завертаючи мене до спальні. Я невдоволено хмурю брови та показую їй язика. Ну, не хочеться мені спати, та й все!
Бабця осудливо хитає головою, кидаючи погляд на годинник. Мене важко вкласти спати, як батьків немає поруч. Один погляд мами вже чого вартий, від нього аж серце холоне, а бабця так не вміє. Вона стара і добра, і я можу втікати від неї так часто, як захочу. Одначе бабця вперта. Вона так просто не здається. І цього разу вона нарешті вигадує дещо цікаве.
Вона змушує мене сісти на ліжко та вмощується поруч.
– Зараз я розповім тобі страшилку.
– О… – це діло я полюбляю, хоча мама не дозволяє мені дивитись фільми жахів. Вона каже, що мені рано таке бачити і моя десятирічна психіка може не витримати такої напруги. Що ці мами тямлять?
Я з готовністю очікую на розповідь бабці.
– Жила собі маленька дівчинка, страх, яка неслухняна та ледаща. Тільки настане день, вона чкурляла на двір і била байдики, а ввечері вона любила до пізньої ночі спостерігати за зірками. Тож коли всі лягали спати, дівчинка прочиняла двері та виходила на подвір’я. І от, однієї ночі вона як завжди не лягла спати, а вискочила на вулицю. Довго-довго сиділа під вікнами, дивлячись у небо, та не могла побачити ані зірочки. Дівчинка зробилася дуже засмучена і збиралась вже йти назад до хати, як раптом відчула чиюсь присутність біля себе.
По моїй шкірі пробігають мурашки, і я натягую покривало до самого носа, продовжуючи уважно слухати.
– Дівчинка підняла голову та побачила страшну жінку, яка стояла прямісінько біля неї. Жінка мала потворне обличчя, облізлу шкіру та довгі кігті на пальцях, вона була одягнена у лахміття та кривила рот у беззубій усмішці.
Бабця замовкає, а я тягну ковдру вже до самих очей.
– І що було далі? – тихенько питаю, боячись почути відповідь.
– А далі дівчинка голосно закричала, але ніхто не встиг прийти їй на поміч. Бабайка схопила її своїми довгими руками та забрала із собою, і більше ніколи не бачили тієї дівчинки. Згорьовані батьки розповіли цю історію іншим, тож вона до сих пір передається із уст в уста.
– Але це ж неправда, це лише вигадка? – запитую я, свято вірячи, що всі страшилки придумали нестерпні старці, щоби змусити своїх внуків слухатися.
– Хтозна, внучко, хтозна, Натко. Але навіть я не дивлюсь у вікна та не виходжу надвір після опівночі. І завжди закриваю фіранки.
Я намагаюся продемонструвати отой свій погляд, який так не любить моя мама, та, здається, виходить погано, адже мені все ще моторошно від страшилки.
– Лягай спати, внучко, і ніяка Бабайка тебе не забере.
Цієї ночі та всі інші під час мого перебування у гостях я сплю, міцно обіймаючи бабцю уві сні.
***
Цьогорічний травень видається надзвичайно теплим, і на свята я вирішую відвезти свою доньку Стасю у село. Бабця літає на сьомому небі від можливості побавитись із правнучкою, а я насолоджуюсь сонячними та повітряними ваннами, радіючи, що на свята всілякі роботи у селах знаходяться під табу.
Проте дуже скоро я стикаюсь із невеличкою проблемою: Стася навідріз відмовляється лягати спати після одинадцятої. І як я вже її не вмовляю, і казки читаю та історії вигадую, і саджаю перед телевізором, леліючи надію, що він її приспить – все коту під хвіст. Вперта дитина з почервонілими від втоми очима рветься на вулицю гуляти.
І тут бабця тишком нагадує ту саму страшилку, яка колись так ефективно вплинула на мене. Ось воно, рішення!
Протягом усієї розповіді Стася хмурить брови та недовірливо коситься у вікно. Я намагаюся розповісти якомога правдоподібніше, проте все одно трохи прикрашаю. Та хіба важко налякати п’ятирічну дитину? Врешті-решт страшилка спрацьовує, і Стася швидко втрачає бажання виходити на вулицю. Вона кутається у ковдру і засипає міцним сном.
Другої і третьої ночі донька так само слухняно лягає спати. Я заспокоююсь та викидаю із голови проблеми. Але четвертої ночі Стася раптово видає дивну фразу:
– Мамо, жінці за вікном холодно.
Я довго вдивляюся у скло, не розуміючи, про кого вона говорить.
– Стасю, там нікого немає.
Донька знизує плечима і дує губи.
– Вона пішла шукати тепла.
Я роздумую над її словами. Вечір надворі досить теплий, замерзнути важко. Якби хтось прийшов до нашої хати, то майже напевно постукав у двері, чого б це йому просто стовбичити попід вікнами? Може, маніяк який чи п’яниця? Але Стася бачила жінку…
Ламаючи голову, вирішую поділитися цими загадковими подіями з бабцею.
– Не
