він живе, ні як його спіймати.
– Якби тільки він залишив якусь підказку, – пробурмотів я.
– Так, підказка, саме підказка завжди вас приваблює. Шкода, що він не запалив цигарку й не залишив попелу, а потім не ступив у нього черевиком із шипами незвичної форми. Ні, він не такий люб’язний. Але принаймні, мій друже, у вас є залізничний довідник. «АВС», оце для вас – підказка!
– Думаєте, він залишив його помилково?
– Звісно ні. Він залишив його навмисне. На це вказують відбитки пальців.
– Але ж їх на довіднику не було.
– Ось це я й маю на увазі. Яким був учорашній вечір? Теплим червневим. Хто тиняється в такий вечір у рукавицях? Такий чоловік напевно привернув би увагу. Отож, позаяк відбитків на довіднику немає, їх напевно ретельно витерли. Невинний залишив би відбитки, винний – ні. Отже, наш убивця поклав там довідник навмисне – але попри все, це теж підказка. Той довідник хтось купив, хтось його приніс – це зачіпка.
– Гадаєте, таким чином ми можемо щось дізнатись?
– Скажу відверто, Гастінґсе, я не надто надіюсь. Цей чоловік, цей невідомий «Х», очевидно пишається своїми здібностями. Він не з тих, хто прокладає шлях, яким можна слідувати напростець.
– То насправді з «АВС» жодної користі.
– Не в тому сенсі, який ви маєте на увазі.
– А в іншому сенсі?
Пуаро відповів не відразу. Він повільно сказав:
– Відповідь: так, із цього є користь. Ми стикнулися з незнайомим персонажем. Він ховається в темряві й прагне там і залишатись. Але в самій природі речей він не в змозі не проливати на себе світло. В якомусь сенсі нам нічого про нього не відомо, з іншого боку, ми вже знаємо чимало. Я бачу, як його постать помалу набирає форм: чоловік, який чітко й добре друкує, який купує папір високої якості, якому дуже потрібно самовиразитись. Я бачу його дитиною, яку, можливо, ігнорували чи уникали, бачу, як він зростав із внутрішнім відчуттям меншовартості, в боротьбі з несправедливістю… Бачу, як те внутрішнє прагнення відстояти себе, сфокусувати увагу на собі стає сильнішим, бачу події, обставини, які руйнують це прагнення, нагромаджуючи, можливо, ще більше приниження. І в його душі сірник уже піднесено до порохової доріжки.
– Це лише здогад, – заперечив я. – Він практично ніяк не допоможе.
– Ви надаєте перевагу недогарку сірника, попелу від цигарки та черевикам із шипами! Завжди так було. Але ми як мінімум можемо поставити собі кілька практичних запитань. Чому «АВС»? Чому місіс Ашер? Чому Андовер?
– Минуле жінки видається доволі простим, – задумався я. – Розповіді тих двох чоловіків розчарували. Вони не сказали нам більше, ніж уже було відомо.
– Правду кажучи, я багато й не очікував. Але ми не могли не звернути увагу на двох можливих кандидатів на вбивство.
– Насправді ви ж не думаєте…
– Існує принаймні можливість, що вбивця живе в Андовері чи поблизу нього. Це є варіантом відповіді на наше запитання: «Чому Андовер?» Що ж, у потрібний нам час у крамниці побували два чоловіки. Кожен із них міг би бути вбивцею. І досі немає
