манерами, кілька звільнених слуг або єгерів чи когось подібного і тупуватий детектив типу Джеппа. Що ж, мабуть, усе.
– Це ваша ідея про елітне вбивство?
– Бачу, ви не погоджуєтесь.
Пуаро сумно дивився на мене.
– Ви зробили чудовий огляд майже всіх написаних детективних історій.
– Гаразд, – сказав я. – А що б замовили ви?
Пуаро заплющив очі й відхилився на спинку крісла. Із його вуст полинуло воркотання.
– Дуже простий злочин. Без жодних ускладнень. Злочин у тихому домашньому колі, спокійний та intime13.
– Як злочин може бути intime?
– Уявіть собі, – промуркотів Пуаро, – що четверо людей грають у бридж, а п’ятий, зайвий, сидить у кріслі біля каміна. Наприкінці вечора виявляється, що чоловік біля каміна мертвий. Один із чотирьох, коли йому випало бути тлумаком, підійшов і вбив його, в той час як інші троє за грою нічого не помітили. Оце було б убивство. Хто з чотирьох це зробив?
– Що ж, – сказав я. – Не бачу тут нічого захопливого!
Пуаро з докором подивився на мене.
– Ні, бо немає вигадливо вигнутих кинджалів, шантажу, смарагду, який насправді – викрадене око божка, східних отрут, які не залишають слідів. У вас мелодраматична душа, Гастінґсе. Вам подавай не одне, а цілу низку вбивств.
– Визнаю, – сказав я, – що друге вбивство в книжці часто все оживляє. Якщо вбивство відбувається в першому розділі й треба прослідувати за алібі кожного персонажа аж до передостанньої сторінки, це трохи нудно.
Задзвонив телефон, і Пуаро підвівся, щоб відповісти.
– Алло, – сказав він. – Алло! Так, це Еркюль Пуаро.
Хвилину чи дві він слухав, а потім його обличчя змінилось.
Його частина розмови складалася з коротких незв’язаних фраз.
– Mais oui14… Так, звісно… Так, ми приїдемо… Авжеж… Мабуть, так, як ви кажете… Гаразд, візьму. Тоді à tout à l’heure15.
Він поклав слухавку й підійшов до мене.
– Гастінґсе, це інспектор Джепп.
– Ну?
– Він щойно повернувся в Скотленд-Ярд. Є повідомлення з Андовера.
– З Андовера? – збуджено вигукнув я.
Пуаро повільно сказав:
– Знайшли вбитою стару жінку на прізвище Ашер, власницю невеличкої крамнички з тютюном та газетами.
Думаю, я почувався дещо розчарованим. Мій інтерес, що спалахнув при згадці про Андовер, раптово зник. Я очікував на щось фантастичне, надзвичайне! Убивство старої власниці тютюнової крамниці здавалося дещо жалюгідним і нуднуватим.
Пуаро продовжував тим само повільним і серйозним голосом:
– Андоверська поліція вважає, що вони схоплять того, хто це зробив.
Я відчув новий спалах розчарування.
– Схоже, жінка мала погані стосунки зі своїм чоловіком. Він п’є, і норов у нього крутий. Він не
Інтимний (
Ну так (
До скорої зустрічі (
