з цього підійшло б.
– Щоб завдати такого удару, потрібно багато сили? Лікар різко зиркнув на Пуаро.
– Ви про те, чи міг би немічний чоловік років сімдесяти зробити таке? Так, це цілком можливо. Якщо в ударного кінця зброї достатня вага, навіть слабка особа досягла б бажаного результату.
– У такому разі вбивцею може бути як чоловік, так і жінка?
Припущення заскочило лікаря зненацька.
– Жінка? Що ж, зізнаюсь, я навіть не подумав пов’язувати жінку з таким злочином. Але, звісно, це можливо, цілком можливо. Хоча з погляду психології я б не вважав це жіночим злочином.
Пуаро закивав, погоджуючись із лікарем.
– Саме так, саме так. На перший погляд, це доволі неправдоподібно. Але треба врахувати всі ймовірності. Як саме лежало тіло?
Лікар докладно описав нам положення жертви. На його думку, вона стояла спиною до прилавка, а отже, й до вбивці, коли завдали удару. А тоді рухнула під прилавок, тому випадкові відвідувачі крамниці її й не помітили.
Після того, як ми подякували доктору Керру та вийшли, Пуаро сказав:
– Ви розумієте, Гастінґсе, що в нас є один додатковий пункт на користь невинності Ашера. Якби він ображав свою дружину й погрожував їй, за прилавком вона стояла б до нього обличчям. Замість цього вона повернулася спиною до нападника, очевидно, діставала тютюн або сигарети для клієнта.
Я ледь здригнувся. – Як моторошно!
Пуаро сумно кивнув.
– Pauvre femme!17 – пробурмотів він.
Потім він подивився на годинник.
– Думаю, Овертон не так далеко звідси. Може, поїдемо туди, щоб поговорити з небогою покійниці?
– Спершу варто піти у крамницю, де вчинено злочин?
– Краще я зроблю це пізніше. Маю на те причини. Він більше нічого не пояснив, і за кілька хвилин ми вже їхали лондонською трасою в бік Овертона.
Адреса, яку дав нам інспектор, привела нас до великого будинку, розташованого десь за милю від села в напрямку Лондона.
На наш дзвінок вийшла гарненька брюнетка з очима, почервонілими від сліз.
Пуаро галантно запитав:
– Схоже, ви Мері Дровер, тутешня покоївка?
– Так, сер, саме так. Я – Мері.
– Тоді, можливо, я зможу поговорити з вами кілька хвилин, якщо ваша господиня не заперечуватиме? Це щодо вашої тітки, місіс Ашер.
– Господиня вийшла, сер. Я певна, що вона не проти, якщо ви зайдете.
Вона відчинила двері невеликої вітальні. Ми ввійшли, Пуаро сів на стілець біля вікна й пильно подивився на дівчину.
– Гадаю, ви вже знаєте про смерть тітки.
Дівчина кивнула, очі знову наповнилися слізьми.
– Я дізналася сьогодні вранці, сер. Тут була поліція. О, який жах! Бідна тітонька! Її життя було таке важке, а тепер ще й це. Як це страшно!
– Поліція не сказала, що ви повинні приїхати в Андовер?
Бідна жінка! (
