мене красиво, не озираючись. Справжні жінки ніколи не озираються. Мить – і біла завіса останнього в цьому році снігу ховає від мене найдосконалішу серед жінок. От і все – прощавай, кохана!
Тим часом у двері хтось наполегливо та жваво грюкає. Метушливо дзвіночками розливається сміх. Та панна така нетерпляча, спробуй її не впустити…
– Привіт-привіт! Ти чого так довго? Прокидайся, сонько! Невже не сумував за мною? – і в кімнату вривається теплий вітерець, лагідне світло, запах квітів, багато сонця та музики, а ще блакитні очі молодої жвавої панни.
– Здрастуй, моя кохана дівчинко! Ласкаво запрошую, Весно! Я так тебе чекав – заходь. Ти вдома.
Морельковий чай
Знаєш, я таки зважилася на це побачення. Ми маємо нарешті порозумітися. Тет-а-тет, без вухатих свідків і без страху, що мене неправильно зрозуміють чи невчасно переб’ють. Довго вибирала день, час і навіть пору. Зараз у Львові квітнуть твої улюблені морелі, падає сліпий львівський дощ, вмиваючи замурзане сонце смарагдовими пальчиками ніжних зелених листочків, на вулицях майже немає людей. Усі поспішають заховатися від зливи під дашками затишних кав’ярень чи гостинних кафешок. Сьогодні ти мене не осмикуватимеш та не перебиватимеш, тому я тут і тому така смілива.
З чого ж почати чи то, як краще почати? Давай з найважливішого, гаразд? Я кохаю тебе досі. Ти надто важливий для мене і тому забути тебе несила. Та й чи треба? Особливо, коли на вулиці весна, і падає теплий дощ, о цій порі так багато тривожного щему.
Скажи, Юрчику, ти мене кохаєш? Ні-ні, мовчи, не відповідай. Геть безглуздо про таке зараз запитувати! Тому запитую, точніше відповідаю сама собі у минулому часі: я знаю, що ти мене колись-таки кохав. Та чи може перше кохання бути справжнім, отим, яке єдине і назавжди? У романах, казках та серіалах – так! Між нами спочатку теж була казка. Стара, львівська, весняна, вишнева казка.
Пригадуєш, як ми зустрілися?
Тоді на вулицях міста теж шумів квітень. У тому році він був теплий і доволі веселий. Ти танцював вальс, красиво вів свою партнерку в танці, вона крутилася яскравим метеликом, елегантно виписуючи па… Світлі водограї її волосся перестрибували хвильками в такт музиці. І ти встигав за тими рухами, і на диво публіці робив це досконало, легко. І хоча в той вечір на площі Ринок танцювало багато пар, та очі глядачів і тих, хто був не проти повальсувати, були прикуті саме до вас – до тебе і твоєї партнерки. Бачиш, я вже забула, як її звати? Оленка, здається. А може, Іринка. Це не важливо! Важливо те, що ваш танець раптово обірвався. Чубатий, високий хлопчина, нічого не пояснюючи, накинувся на тебе з кулаками. Ніхто не встиг анічогісінько зрозуміти. Мить – і ти лежиш долілиць, ніс твій розбитий і з нього цебенить кров. Хлопчина хотів добити тебе лежачого ще й ногами, та йому не дозволили. П’яний Отелло приревнував свою Дездемону, Оленку чи то Іринку і до тебе, і до вальсу. Я тоді прикладала хустинку тобі до носа, намагалася зупинити кров. Ніхто більше чомусь
