Украдене щастя (збірник). Іван Франко

      Крик серед півночі в якімсь глухім околі.

      Чи вмер хто й свояки ридають по вмерлому?

      Чи хто поранений конає в чистім полі?

      Чи плачуть сироти, ограблені і голі,

      Без батька-матері, без хліба і без дому?

      Невідомий співак походу степового…

      Замісто струн нап’яв він тетиви спижеві,

      Давно забуту рать з сну будить вікового

      І до походу, знай, накликує нового

      «За землю Руськую, за рани Ігореві»[62].

      Давно забута рать в забутій спить могилі,

      І Ігор спить, і з ним все плем’я соколине;

      Лиш крик поета ще лунає в давній силі,

      Байдужість сірая куняє на могилі,

      А кров із руських ран все рине, рине, рине.

      Де не лилися ви в нашій бувальщині,

      Де, в які дні, в які ночі —

      Чи в половеччині, чи то в князівській удальщині,

      Чи то в козаччині, лядщині, ханщині, панщині, —

      Руськії сльози жіночі!

      Скілько сердець розривалось, ридаючи,

      Скілько зв’ялили страждання!

      А як же мало таких, що міцніли, складаючи

      Слово до слова, в безсмертних піснях виливаючи

      Тисячолітні ридання!

      Слухаю, сестри, тих ваших пісень сумовитих,

      Слухаю й скорбно міркую:

      Скілько сердець тих розбитих, могил тих розритих,

      Жалощів скілько неситих, сліз вийшло пролитих

      На одну пісню такую?

      І досі нам сниться,

      І досі маниться

      Блакитного того Дону

      Шоломом напиться.

      Від роду до роду

      Сю далеку воду

      Ми співали-споминали,

      Як мрію-свободу.

      Якби-то нам з Дону

      Та не було грому,

      То вже б ми над Бугом, Сяном

      Не дались нікому.

      Якби-то над Доном

      Стали ми рядами,

      Залізними панцирями

      Сперлися з ордами!

      Були би ми «Полю»[65]

      Шляхи заступили,

      Золотими шоломами

      З Дону воду пили.

      Була б нас не рвала

      Степовая птаха,

      Якби на Дону стояли

      Чати Мономаха[66].

      Ліниво-ліниво,

      Як Донові хвилі,

      Плили віки за віками,

      Наш гаразд розмили.

      Довелось-таки нам

      Над тим Доном стати:

      Робітницькими валками

      Байдаки таскати.

      Довелось-таки нам

      До його застукать:

      Під землею для чужого

      Камінь-вугіль цюкать.

      Довелось-таки нам

      В нім шукати броду:

      Не шоломом – пригорщами

      Пити з нього воду.

      Довелось-таки

Скачать книгу