розвіяв:Одно попадало на биті шляхи,
І се небесні поклювали птахи;
Друге упало на тверде каміння,
І нікуди йому було пустить коріння;
А третє в мокре місце всіменило,
Там, не принявшися, воно зогнило.
Найбільша ж часть на ґрунт плідний упала
І труд багатим плодом увінчала.
Сей образ – перша притча то Христова[91],
Вона була пророцька щодо слова.
Сам він був сівачем у своїм краю,
Та, мов на камінь, у жидівську зграю
Слова його неслися і щезали;
Жиди в них правди скритої не взнали.
А що по світовому роздорожжу
Розсипалось тих слів, то птицю Божу,
Усіку єресь тілько годувало,
Та плоду ніякого не давало.
А що по мокрім місці гниль пожерла —
Се ті, в яких душа в живих умерла,
Пихою вбита, лінощами й глумом, —
Таких і пам’ять пропадає з шумом.
Лиш ті, що тихі серцем і душею,
Всіх годували працею своєю,
Самі собі похвал не голосили,
Та в своїм серці духа не гасили,
Не боячись ненависти обуха,
Христові спадкоємці в царстві духа.
Із циклу «Леґенди»
1
Олександер Великий[92] весь світ звоював
І отсе в Вавилоні, мов бог, раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив
І молитвою й постом богині служив.
Наче сонце, що разом прогонює тьму,
Так богиня в опівніч явилась йому.
Прихилилась і мовить: «Мій вірний слуго,
Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?»
Аскет мовить:
«Хоч яке се життя і трудне, і сумне,
Дай, щоб старість і смерть оминули мене».
Богиня мовить:
«Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх,
На ж тобі сей малий золотистий горіх.
Одну нічку не спи, один день промовчи
І, очистивши ум, сей горіх розтовчи.
Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно,
Дасть тобі молодим вічно жити воно».
2
Цілий день промовчав, і не спав усю ніч,
І готовивсь аскет на великую річ.
Ось огонь розпалив із пахучих полін,
І кадило в огонь щедро кидає він,
І закони Господні проходить умом,
Щоб очистити ум, не схибити притьмом.
Та ось сумніви в серці повстали страшні:
«Вічно жить – молодим – ну, пощо се мені?
Чи вертати у світ, де панує борба?
Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!
О богине, прости! Я згрішив, бачу сам!
Та безцінний твій дар комусь іншому дам.
У нас цар молодий, богорівний наш цар!
Богорівним зовсім його зробить твій дар.
Міліонам він сонце, життя є нове,
Для добра міліонів хай вічно живе».
3
Олександер
Перша притча Христова – євангельська «Притча про сіяча» (Мт. 13. 4—9, 18—23; Мр. 4. 3—20; Лк. 8. 5—15) – безпосереднє джерело Франкового твору.
Олександер Великий – Див. примітку до «Притчі про красу». Сюжетна основа «Леґенди про вічне життя», як і «Притчі про красу», – леґенда з рукопису Київського Михайлівського монастиря з особистої бібліотеки письменника.
