не приречені, як дехто хотів би нас переконати, на неминучий занепад.
Я не вірю в загибель, що впаде на нас, хоч би що ми робили.
Я вірю, що загибель впаде на нас, якщо ми нічого не робитимемо.
Пізній розквіт / спад
Дуже важко розрізнити, чи компанія ще на стадії Пізнього розквіту, чи вже на етапі Спаду (Fall). Поведінка однакова. Відмінність полягає в тому, як часто проявляються характеристики Розквіту і як довго триває ця поведінка. З цієї причини я представляю Пізній розквіт та Спад як єдину стадію життєвого циклу.
Компанія на стадії Пізнього розквіту / Спаду – це компанія, що протягом певного часу почувається задоволеною (можливо, самовдоволеною). Вона й досі сильна, але починає втрачати гнучкість. Вона використала майже всю інерцію розвитку, накопичену протягом стадій зростання, і починає втрачати свою рушійну, творчу силу – прагнення змінюватися, створювати щось нове. Організація потерпає від настанови, що формулюється таким чином: «Якщо не зламалося – не лагодь». Компанія втрачає дух креативності, інновацій, ентузіазм до змін, що привели її до Розквіту.
Зі зниженням гнучкості організація розслабляється. Вона ще орієнтована на результат та добре організована, але в ній менше суперництва, ніж на попередніх стадіях. Люди дедалі більше дотримуються старих пріоритетів та покладаються на те, що працювало в минулому. Стабільна позиція компанії на ринку дала їй відчуття безпеки, що в довгостроковій перспективі може виявитися необґрунтованим. Час від часу пробуджуються креативність або відчуття нагальної потреби, але такі спалахи стають дедалі коротшими. Домінує методичність, і щоб уникнути загроз для попередніх досягнень, люди обирають консервативні підходи.
На противагу ранішим стадіям люди проводять дедалі більше часу в кабінетах, розмовляючи одне з одним, скорочують час спілкування із клієнтами чи на виробництві. У військових організаціях ви можете побачити, як це явище виявляється у співвідношенні бойових та допоміжних підрозділів. В організаціях, що надають соціальні послуги, це виявляється у кількості реальних соціальних працівників, що піклуються про сім’ї та дітей на виїзді, на противагу кількості адміністративних соціальних працівників, так само або й краще навчених, які перебувають в офісі. У звіті про прибутки та збитки це виявляється у зростанні загальних та адміністративних витрат як відсотка від доходів порівняно з експлуатаційними витратами як відсотком від доходів. На макрорівні це можна оцінити за зростанням державних витрат як відсотка від ВНП.
Якщо під час стадій зростання суперечки були нестриманими й голосними, тепер люди висловлюють свою думку із боязкою усмішкою, наче кажуть: «Насправді це не так і важливо». Відчуття гострої необхідності більше немає. Люди не заперечують проти тривалих нарад. Коли їх просять відвідати нараду, вони більше не сперечаються й не гніваються. Ніхто не кричить: «Де, в біса, мені знайти
