на «нову грандіозну картину» «У владі сну», Малий театр у Колодязному провулку давав оперету-фарс «Пікантна інтрижка», а в «Кометі» анонсували гастролі відомого артиста Леоніда Утьосова.
Поль роззирнувся – все було нібито спокійно, але чуття його ніколи не зраджувало: за ним стежили. Он той товстун… І оцей невисокий хлопчина в костюмі з іскрою надто пильно придивляється. А в кінці алеї біля іншої тумби надміру уважно розглядає афіші високий сухорлявий пан у тужурці та кепці.
«Ага, ось нарешті й посланець генерала… Савицького, здається», – подумав Поль, прикурюючи сигарету.
Він відірвався від тумби і неквапливо рушив назустріч чорнявому чоловікові з темними тоненькими вусиками. Той тримав у руках розкішний портсигар із хрестом і мацав себе по кишенях. Завваживши Поля, ступив крок назустріч:
– Я забув запальничку, дозвольте прикурити?
Поль кивнув і обернувся. Довкола юрмилися люди – і «чиста» публіка, і ті, кого можна було б назвати рибалками й вантажниками. Он пробіг хлопчик-газетяр, вигукуючи щось російською. Поля не полишало відчуття, що він на сцені й усі навкруги стежать тільки за ним. Навіть його візаві, що прикурив нарешті сигарету, був вочевидь заклопотаний.
– Ходімо в машину, тут вітряно! – пробурмотів французькою Олекса.
Поль побачив біля хідника авто з прочиненими дверцятами і кивнув на знак згоди.
Уже майже стемніло, коли високий сухорлявий пан, якого ґевал назвав Бергом, з’явився в пакгаузах порту. Усе було скінчено – приїжджий француз лежав у калюжі крові. Ґевал і найняті ним люди, добряче побиті (тут Берг мимоволі осміхнувся), оточили невисокого кремезного чоловіка з тоненькими вусиками. На руці, яку той притискав до тіла, виднілася свіжа кров. Але другою рукою незнайомець стискав браунінг, який і підняв на Берга, ледве той вийшов із темряви під світло жовтого ліхтаря.
– Добродію, вам краще віддати те, що сховано в он тій кишені. – Берг дістав «бульдог» і вказав пістолетом на пальто Олекси.
– Так, звісно. Тільки заберіть своїх людей. Мало всю справу не зіпсували, телепні.
– Но-но, тихіше, дядьку… – розпочав було один із нальотників, але замовк під недобрим поглядом ґевала.
До речі, й сам ґевал не втямив, що відбувається і де взявся цей кремезний офіцер (кого-кого, а офіцерів він міг визначити безпомильно в будь-якому одязі). А вже про яку саме «справу» той торочить, узагалі не мав поняття.
– Про що ви, любий? – Берг перейшов на німецьку.
– Про те, – також німецькою відповів Олекса, – що в цьому конверті тільки невелика частина того, що так вас цікавить, пане Берг.
І всміхнувся, дивлячись на приголомшеного німця. Гра виявилася ще цікавішою, ніж передбачалося. Навіть біль, відчув Олекса, ненадовго вщух.
Розділ 4. Київ, червень 1914-го
– Ну ось і все, медам, прошу вас розійтися по своїх ліжках і лягти спати. Для випускниць
