Водночас було зрозуміло, що майбутня Україна має бути насправді незалежною, а не підконтрольною Відню – монархія могла не витримати приєднання 30 мільйонів українців. Найбільшу підтримку мала ідея перетворення Східної Галичини на центр українських культурних спрямувань.
Іншими словами, Австро-Угорщина не була зацікавлена в тому, щоб і так занадто довгий кордон із Росією ще подовшав після війни. Захопивши Польщу, Відень отримав би більшу частину російсько-німецького кордону, а отже, лінія протистояння Росії з Австро-Угорщиною подовжилася б, а з Німеччиною – навпаки, скоротилася.
Розв’язати проблему могла б незалежна Україна між Дніпром і Дністром, яка відокремила б Австро-Угорщину від Росії на півночі. Таким чином, про відсутність протекторату Австро-Угорщини над Україною та одночасну окупацію Польщі свідчить таке: 1) зона протиріч із Росією залишатиметься значною; 2) зона протиріч із Румунією може зрости вдвічі: у разі захоплення Бессарабії Румунія стане сусідкою Австро-Угорщини на сході; 3) військові плани перевершують можливості країни; 4) надміру важко, майже неможливо в один і той самий час вести польську та українську політику; встановлення кордону між Польщею й Україною створить для Австро-Угорщини нерозв’язну проблему.
Але без протекторату неросійської частини незалежна Україна буде неспроможна протистояти Росії або стрімко перетвориться на радикально-соціалістичну республіку, що також не влаштовувало Відень. Здобута внаслідок мирного договору автономія України була б фікцією за умов російського панування; Росія знову б русифікувала її чи розпочала нову війну. Залишалися такі можливості: а) Україна під протекторатом Німеччини; б) Україна під загальним протекторатом Австро-Угорщини та Німеччини; в) самостійна унія України з Румунією.
Україна під протекторатом Німеччини мала б ту перевагу, що німецько-російський кордон, а також німецько-російські суперечності набули б значніших масштабів, соціалістичні тенденції українців зазнали б потужного військового тиску і німецька торгівля отримала б широкий і зручний шлях через Чорне море в Азію, а отже, на Балканах запанував би лад. Прийнятною була б персональна унія України з Румунією, внаслідок якої припинилася б експансія Румунії на схід, ця держава втратила б багатонаціональний характер і рано чи пізно вступила б у тривалу смугу конфліктів з Росією.
Найменш бажаним був спільний протекторат Австро-Угорщини та Німеччини над Україною, хоча в крайньому разі його теж можна було розглядати – в такій моделі Австрія створила б цивільну адміністрацію в Україні, а Німеччина взяла б на себе формування армії. Загалом німецький протекторат над Україною вважався б цілком задовільним з огляду на те, що сама Австро-Угорщина на це не спроможна (за одночасної окупації Польщі) з політичних і військових причин, та й інакше існування України – без допомоги неросійської сили – неможливе.
Політиці Відня щодо України була притаманна потаємність. Ще в грудні
