Її ж видно як на долоні!»
На сходах з’явилися військові, що бігли нагору, але, побачивши Сієнну в затемненому коридорі, вони різко зупинилися.
– Per l’amore di Dio! – сердито гукнула їм вона. – Cos’è questa confusione? (Заради всього святого! Що за гармидер?)
Двоє чоловіків примружилися, не розуміючи, хто перед ними.
А Сієнна горлала на них:
– Tanto chiasso a quest’ora! (Що за шум о такій ранній годині?!)
Тепер Ленґдон розгледів, що Сієнна накинула його піджак собі на голову й плечі, вкрившись ним, як бабця шаллю. Вона нахилилася вперед, затулила собою Ленґдона, який сидів, скоцюрбившись, у напівтемряві, цілковито змінившись, шаркнула крок до вояків і заверещала, мов вижила з розуму стара баба.
Один із вояків підняв руку, показуючи їй, щоб вона повернулася до своєї квартири.
– Signora! Rientri subito in casa!
Сієнна зробила ще один хиткий крок, сердито трусячи кулаком.
– Avete svegliato mio marito, che è malato!
Ленґдон отетеріло слухав. «Виявляється, військові розбудили її хворого чоловіка?»
Тепер уже другий солдат підняв автомат і націлив прямо на неї.
– Ferma o sparo! (Стійте! Або я стрілятиму!)
Сієнна різко зупинилася, несамовито лаючи їх, і, накульгуючи, позадкувала.
Військові квапливо кинулися догори й зникли в сходовому колодязі.
«Не по-шекспірівськи, але вражає», – подумав Ленґдон. Вочевидь, театральна підготовка може бути універсальною зброєю.
Сієнна зняла з голови піджак і кинула його Ленґдону.
– Усе нормально, іди за мною.
Цього разу Ленґдон побіг за Сієнною без найменшого вагання.
Вони зійшли вниз до сходового майданчика над вестибюлем, де двоє військових саме заходили в ліфт, щоб піднятися нагору. На вулиці біля мікроавтобуса стояв насторожі ще один вояк; його м’язи випиналися з-під чорної уніформи. Ленґдон із Сієнною мовчки поквапилися вниз, до підвального приміщення.
На підземній стоянці було темно, смерділо сечею. Сієнна підтюпцем підбігла до кутка, заставленого скутерами й мотоциклами. Вона зупинилася біля сріблястого трайка – триколісної мопедоподібної конструкції, схожої на скромного й некрасивого нащадка італійської «Веспи» і справжнього триколісного мотоцикла. Помацавши своєю тендітною рукою під переднім крилом мотоцикла, вона видобула невеличку намагнічену скриньку. Усередині виявився ключ. Вона вставила його в замок – і двигун із ревом ожив.
За кілька секунд Ленґдон уже сидів на мотоциклі позаду Сієнни. Невпевнено почуваючись на маленькому сидінні, він помацав довкола, шукаючи ручку чи хоч що-небудь, за що можна було б триматися.
– Не слушний час для цнотливості, – сказала Сієнна, схопила Ленґдона за руки й обхопила ними свою струнку талію. – Не хочеться, а доведеться, бо гепнешся.
Ленґдон так і зробив, і Сієнна, давши газу, скерувала трицикл до виїзду. Цей транспортний засіб виявився потужнішим, аніж Ленґдону здалося на перший погляд, і
