небезпеки… і ця небезпека загрожувала не лише йому, а всім. Монітор його серця пришвидшено запищав. М’язи Ленґдона напружилися, і він спробував сісти в ліжку.
Лікарка Брукс швидко поклала йому на груди свою сильну руку й рішуче притиснула назад до ліжка. Вона кинула блискавичний погляд на колегу-бороданя, той підійшов до столика й швидко щось там зробив.
Лікарка Брукс нахилилася над Ленґдоном і перейшла на шепіт:
– Пане Ленґдон, тривога – це звичайний стан при травмах голови, але вам потрібно стримувати пульс. Не рухайтеся. Не збуджуйтеся. Просто лежіть і відпочивайте. Усе буде гаразд. Пам’ять поволі повернеться до вас.
А бородань уже повернувся зі шприцом і подав його лікарці Брукс. Вона впорснула його вміст в крапельницю Ленґдона.
– Це м’який заспокійливий засіб, який допоможе вам розслабитися, – пояснила вона, – і дещо вгамує біль. – Лікарка Брукс підвелася, збираючись іти. – У вас усе буде гаразд, пане Ленґдон. Просто спіть – і все. Якщо вам щось знадобиться, натисніть на кнопку біля вашого ліжка.
Вона вимкнула світло й разом із бородатим лікарем вийшла з палати.
У темряві, яка заповнила кімнату, Ленґдон відчув, як препарат майже миттєво потрапив до його судинної системи і потягнув його назад до того глибокого колодязя, із якого він нещодавно виринув. Він спробував боротися з цим відчуттям, силоміць змушуючи себе лежати з розплющеними очима в темній кімнаті. Потім спробував сісти в ліжку, але його тіло було наче чавуном налите.
Він повернув голову й знову побачив перед собою вікно. Світло було вимкнене, тому віддзеркалення його обличчя у склі зникло і його змінив далекий обрій, освітлений вогнями ліхтарів.
На тлі шпилів і куполів поле зору Ленґдона заступав один-єдиний царствений фасад. То була приголомшлива кам’яна споруда фортеці із зубчастим парапетом і вежею триста футів заввишки, яка розширювалася нагорі, утворюючи зубчастий виступ із бійницями.
Ленґдон рвучко сів у ліжку, і голова його вибухнула болем. Долаючи пекучий пульсуючий біль, він зосередив погляд на цій вежі.
Він добре знав цю середньовічну споруду.
Вона була одна-єдина в усьому світі.
І, на жаль, була вона розташована за чотири тисячі миль від Массачусетсу.
А за вікном, невидима в затінку віа Торрегаллі, кремезна жінка легко зіскочила з мотоцикла BMW і рушила напруженою ходою пантери, що вистежує свою здобич. Її коротко підстрижене волосся, зроблене зачіскою в стилі «шипи», стирчало над піднятим коміром чорної мотоциклетної куртки. Помацавши пістолет із глушником, вона втупилася у вікно палати Роберта Ленґдона, де щойно згасло світло.
Сьогодні ввечері її початковий план зазнав жахливого краху.
Варто було одній голубці протуркотіти – і все пішло шкереберть.
Тепер вона повернулася, щоб закінчити невиконане завдання.
Розділ 2
«Невже я у Флоренції?»
У голові
