style="font-size:15px;"> Тато направив пульверизатор на постер. Коли він це робив, вираз його обличчя був страшнішим за будь-який шрам. Він ніби хотів залити цей вогняний сік в очі та роти тих дітей, які залишили на Френкі той знак до кінця його життя.
Увесь час, поки тато Френкі суперзмочував стіни школи, він викрикував речі на кшталт:
– Так тобі, культурний марксизме! – або: – Нахуй ваше живе етнічне різноманіття!
Тато поливав постер, доки той не обвис і не зсунувся вниз мокрою стіною. На той момент мочитель спустів, тож тато швиргонув його далеко-далеко, майже до кабінету шкільної адміністрації.
– Ще трохи, малий, – сказав батько Френкі, – і я тобі покажу крутяк.
Френкі не міг собі цього уявити. Діти, які його побили, досі сюди ходять. Нікого не перевели на домашнє навчання. Але приємно було усвідомлювати, що після сьогоднішньої ночі сюди вже ніхто ніколи не прийде.
– Можливо, вони заскочили нас зненацька одного разу, – сказав тато, – але ми помстимося.
Френкі зайшов за татом до вбиральні й почекав, поки той помиє руки.
Тато сказав:
– Ніхто більше не залупатиметься на цю сім’ю, ніколи. Перед тим як відправитися до машини, тато витягнув телефон і зробив дзвінок. Він заговорив у слухавку:
– Алло, я можу поговорити з керівником відділу новин? – одну руку він запхав у кишеню штанів. – Це начальник пожежної безпеки Бенджамін Г’ю. Щойно ми отримали повідомлення про те, що горить середня школа
Ґолден-Парк. – З кишені він дістав коробку сірників.
Завершив дзвінок і зателефонував знову.
– Алло, я можу поговорити з відділом місцевих новин? Він передав сірники синові. Френкі взяв їх. Очікуючи, тато відвернувся від телефона і промовив:
– Сьогодні лише тренування. Просто щоб побачити, скільки їх приїде.
У телефон він доповів:
– Я отримав інформацію, що палій напав на ще одну школу, – послухав. – Середня школа Ґолден-Парк.
Френкі стояв і чекав, тримав сірники, так само як і в середній школі Медісон, і школі Непорочного зачаття, і трьох школах перед тим. Френкі думав, що це буде остання школа і що тато спалив інші лише для того, щоб не здавалося, ніби ця особлива. Коли тато завершив останній телефонний дзвінок, Френкі вже знав, що буде далі.
У душі Френкі знав, що погані частини світу потрібно спалювати, щоб рятувати найкращі.
– Френкі, ти… – Тато став перед ним на коліна і взяв обидві маленькі долоні у свої. – Сину, ці уйобки платитимуть тобі данину до кінця твого життя! – Він відпустив меншу долоню і потягнувся, щоб погладити шрам збоку на невинному, довірливому обличчі Френкі. – Хлопчику мій. Ти виростеш і станеш королем! А сини твої будуть принцами! – Він підняв ту долоньку, яку ще тримав, і підніс її до губ.
Як особливий подарунок, тато дозволив Френкі запалити сірник.
Після
