Воннеґута. Дивлячись на цю статую, уявляєш собі маленьку мавпу, одягнену клоуном, можливо, для катання на коні, тільки з побіленим обличчям. Як у Японії.
Волтер пройде по вологій траві за статуеткою мавпи-клоуна з обличчям кабукі, повз маленький жовтий знак охоронної компанії.
Щоб відзначити цю подію, Волтер витягне свою щасливу трубку і заб’є її кушем гінду24. Як завжди, намагаючись поводитися як джентльмен, він запропонує Шасті першу хапку.
Він поплескає себе по кишені на стегні, щоб іще раз перевірити випин, круглий випин, схожий на старі півдолара з Кеннеді, наче піратські дублони чи шоколадні медальки, – а насправді то лише презервативи в золотавій упаковці, які його ма’ розповсюджує оптом. Пальці промацуватимуть обриси чогось іншого, скрученого більшим колом, петлю, сховану глибоко в задній кишені.
Волтер проведе її, тремтячу, на ґанок, де вона сховається за колоною, ставши худим профілем у тіні, в укритті від вулиці. Шаста віритиме йому, але буде готова тікати. Тоді він скаже: «Я сходжу по твій подарунок на день народження», – а тоді зникне за рогом будинку.
Шаста стоятиме зіщулившись, дослухаючись до сюркотання цвіркунів і сичання наземних розбризкувачів. Вдихатиме різні запахи. Нічне повітря розносить хлор басейну і ваніль кондиціонера для білизни потужною парою з вентиляційного отвору сушарки. Патруль приватної безпеки проїде повз, бавлячись своїм прожектором понад огорожею. Ще з часів, коли вона пальцями у фарбі бабралася, цей будинок височів тут, наповнений історією, ніколи не мінявся, і вона не могла собі уявити, що колись стоятиме тут і боятиметься. А тепер вона тримає себе за плечі за колоною, шукає в телефоні номер таксі, моніторить сайти «Сусідської варти», перевіряє, чи ніхто не повідомляв про парочку злодіїв.
Передні двері зі скрипом відчиняються. Ніби самі собою, тахльовані білі двері прочиняться на латунних завісах. Кошмарно повільно. Не встигне вона кинутися вниз сходами, як із темряви зсередини коридору долине шепіт, Волтерів шепіт: «З днем народження, Шасто».
Волтер висуне голову назовні, доки ліхтарі біля веранди не накладуть на обличчя білу маску, поманить її рукою всередину. Він прошепоче: «Все нормально».
Вона стоятиме, вагаючись між страхом і тим, чого найбільше хоче, – кінцем усіх страхів.
Він скаже: «Швидше».
Вона востаннє гляне на порожню темну вулицю і зайде всередину.
Він зачинить двері. Вони цілуватимуться, поки очі не призвичаяться, щоб вона змогла роззирнутися у напівтемряві. Запримітити латунний канделябр із лісом штучних свічок над їхніми головами. Побачити сходи, які викручуються вниз із темряви. Повсюдне різьблене дерево із запахом шкіри. Волтер звідкись почує цокання годинника, що голосно відлунюватиме в тиші. Невеликі плями світла відбиватимуться від хитного відполірованого срібного маятника. Мерехтітимуть відтінками блакитного від дзеркала над каміном.
Найголовніше
