Чарлі про фізіологію людського мозку. Він цитував дослідження, які доводять, що останні значні зміни в людському мозку виникають приблизно в тридцять один рік. Це вік, коли людський досвід й освіта зливаються, щоб створити дещо значніше, ніж ці два елементи. Якщо чоловік переживе двадцять сім років – вік смерті для стількох рок-зірок, – тоді його найбільші амбіції справдяться до тридцятиоднорічного віку.
На думку Довсона, природа обдарувала Чарлі великим розумним мозком не для того, щоб він відмічався на роботі й витрачав життя на збірку різних пристроїв. Вони вдвох, він і Чарлі, – кінцеві результати тисячоліть розумного вибору і виснажливої роботи. Довсон говорив, як це комічно, що тут стоїть еволюційна кульмінація кожного генія і мускулистого варвара. Тут, у «КейЕмЕл Індастриз», Чарлі та його побратими мають усе необхідне для найгіршої херні, яку доля коли-небудь кидала в обличчя будь-якому чоловікові, та, разом з тим, вони до всирачки переймаються тим, щоб їх не звільнили, й моляться, щоб провести наступні чотири десятки років, нагвинчуючи гайки на болти.
Їхні предки, казав Довсон, спостерігають за цим і їм абсолютно похер, скільки деталей Чарлі збирає за годину, вісім годин, п’ятдесят років. Усі надалі хочуть, щоб Чарлі показав ту ж сміливість, яку вони йому заповіли. Вони віддали за нього свої життя й очікують, що Чарлі зробить те саме для майбутнього.
Ґеррет Довсон прирівняв родовід їхніх предків до лінії влади, до якої запрошував приєднатися Чарлі. Молодий чоловік нашорошив вуха, поки Довсон описував систему. Як кожна лінія влади поширюється від окремого члена Ради племен. Ці семеро членів створили Список. Вони завербували перший загін солдатів, обережно відбираючи лише надійних, беручких і рішучих. І кожен з обраних запросив по одному солдату. Такий метод дозволяє відслідкувати кожну лінію влади аж до її засновника в Раді. А провал одного солдата буде провалом усього його роду. Тоді як успіх кожного буде успіхом роду.
Ця таємна мережа обраних уже розросталася. Мережа звичайних робочих чоловіків. Нормальних людей. Тишком, не привертаючи уваги, вони продовжували годувати свої сім’ї, сплачувати податки і ставитися до інших зі звичною гідністю, цілком усвідомлюючи, що невдовзі вони отримають змогу усунути всі вади суспільства.
Чарлі переймався своїм наступним кроком. Він хотів завербувати свого шваґра. Привести його в рід. Під час усіх сімейних зустрічей вони вдвох сиділи, згорбившись перед телевізором. Щоб утримувати мир, вони проводили свої життя мовчки. День подяки чи Різдво, кожне свято перетворювалося на ехокамеру, в якій члени сім’ї клекотали, як ті папуги, повторювали схвалені думки одне одного про світ. Ризикнути щось заперечити означало вкинути шматок гімна у чашу з пуншем щастя, тож Чарлі зі шваґром сиділи й не рипались. Вони не піднімали голови й не ставали мішенями зайвий раз. Напихались індичкою чи великодньою шинкою і вдавали, що то не їхні життя розчиняються в минулому.
Чарлі знав, що його шваґер буде чудовим
