указу – йшлося про проведення у вересні 1993 р. «Днів Скорботи і Пам’яті жертв Голодомору» та відповідні організаційні заходи – документ був дуже важливою віхою у державній легітимації теми. Вживання слова голодомор у тексті указу мало велике символіко-ідеологічне значення: цим не лише «узаконювався» сам термін, він легітимував ту версію бачення і розуміння голоду 1932—1933 років, якій судилося стати «єдино правильною». Саме слово містило «закодовану» інформацію про причини і наслідки, встановлювало межі інтерпретації і розуміння історичного явища.
Указ також можна вважати першою офіційною спробою держави «інтернаціоналізувати» питання про голод 1932—1933 рр.: Міністерство закордонних справ отримало вказівку звернутися до ЮНЕСКО з пропозицією внести до календаря цієї організації згадки про 60-ту річницю трагедії. До організаційного комітету Днів Скорботи було запрошено 13 представників української діаспори Заходу та СНД, які очолювали найвпливовіші українські діаспорні організації66, та двох іноземців – американця Джеймса Мейса і англійця Роберта Конквеста.
Водночас указ не містив жодних натяків на винуватців голоду, хоча «націонал-демократи» з президентського оточення явно намагалися загострити проблему. У травні 1993 р. у програмі офіційних заходів, яка була запропонована Організаційним комітетом, містився пункт щодо проведення Народного суду (Трибуналу) над винними у голодоморі67, а «Дні Скорботи і Пам’яті жертв голодомору» планувалися як масштабна сценарна постановка (здійснити яку закликалися кращі режисерські сили – Ю. Ільєнко, М. Мащенко, Л. Осика). В червні того ж року сценарно-постановочний компонент з програми зник68. Ідея проведення трибуналу, мабуть, також здалася надто радикальною – він так і не відбувся, хоча за кошторисом заходів, датованим липнем 1993 р., його проведення ще передбачалося. Цікаво, що трибунал разом з панахидою та хресною ходою чомусь мав стати державі більше як в 148,6 млн купоно-карбованців – це складало більше половини бюджету всієї програми заходів69.
У вересні 1993 р. Л. Кравчук взяв участь у міжнародній конференції «Голодомор 1932—1933 рр. в Україні: причини і наслідки» – присутність першої особи на конференції сприймалась як важливе свідчення зацікавленості влади у «відновленні історичної правди». Навіть більше, Л. Кравчук заявив: «Я цілком погоджуюся з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру»70. Певну пікантність цій заяві надавала та обставина, що за десять років до цього Л. Кравчук особисто був активним організатором контрпропагандистських акцій, спрямованих проти «розв’язаної на Заході антирадянської кампанії з нагоди так званого “50-ліття штучного голоду на Україні“»71. Згадана конференція може слугувати і зразком крайньої політичної актуалізації теми голоду 1932—1933 років: у виступах учасників (серед яких переважали політики
Указ Президента України від 19.02.1993 «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні» // www.zakon.rada.gov.ua
До групи підготовки трибуналу ввійшли все ті ж представники колишньої опозиції, які перебрались до влади з рядів Руху: І. Драч, П. Мовчан, В. Яворівський. Комунізм збиралися судити люди, які процвітали саме за комуністичної влади.
Протокол наради у Віце-прем’єр-міністра України, Голови Оргкомітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні (17 травня 1993 р.); План основних заходів у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні (2 червня 1993 року) // Документи з особистого архіву С. В. Кульчицького.
Кошторис витрат, пов’язаних з проведенням Днів Скорботи і Пам’яті жертв голодомору в Україні 1932—1933 рр. // Архів автора.
Докладніше див.:
