запропонований депутатом від «Нашої України» М. Жулинським, містив технічний перелік завдань різним органам влади.
Другий варіант, поданий вже у співавторстві зі спікером В. Литвином і депутатом від «Блоку Юлії Тимошенко» О. Білорусом, виглядав набагато радикальніше. Зокрема, з’явилась преамбула, де Голодомор згадувався як політика геноциду, «що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду Українського народу. Набагато масштабнішою була програма комеморативних заходів в країні і за її межами83. Проти постанови в повному складі проголосували комуністи, утрималися від голосування соціалісти, майже в повному складі за постанову проголосували фракції «Наша Україна», «Блок Юлії Тимошенко» і пропрезидентські фракції84.
Тим часом місцева влада, звертаючись до теми у зв’язку з пам’ятними датами і переважно під тиском влади центральної, реагувала здебільше формально, за законами бюрократичної ієрархії: видавала розпорядження з перерахуванням списку заходів і відповідальних осіб, однак не надто охоче підтримувала ці заходи фінансово. Місцеві органи влади, залежно від регіонального розкладу політичних сил, виконували чи ігнорували розпорядження центру85, на загал демонструючи байдужість до справи.
2003 року, як і слід було очікувати, інтерес політиків до теми голоду 1932—1933 років пожвавився. Річниця трагедії збіглася із загостренням політичного протистояння, викликаним наближенням президентських виборів (2004) та намаганнями президента Л. Кучми запровадити політичну реформу, спрямовану на перерозподіл владних повноважень між різними гілками центральної влади. Роковини, проігнорувати які було неможливо, використовувалися президентом для демонстрації «єдності з народом»86 у переживанні загальнонаціональної трагедії. Виконавча влада, особливо місцева, як і раніше, стримано поставилася до круглої дати87.
У той же час парламент проявив надзвичайну активність у цьому питанні. Цікаво, що саме питання про голод 1932—1933 рр. стало приводом для розбрату у рядах різнобарвної опозиції «режимові Кучми», яка об’єднувала лівих і правих: фракція комуністів, яка формально належала до опозиційних, стала найбільш активним противником розгляду питання протоколу у парламенті. Нещодавні союзники комуністів у боротьбі з «режимом Кучми» – об’єднання правоцентристських сил «Наша Україна» – виступили як головні промоутери спеціальних слухань. Саме в цей час лідер «Нашої України» В. Ющенко стає одним з найбільш активних політичних адептів теми голоду 1932—1933 років88. Їх підтримала частина пропрезидентських фракцій (звісно, з дозволу Л. Куч-ми), які сприяли таким чином ідейному «розколу» опозиції. До них приєдналися соціалісти.
12 лютого 2003 р. у Верховної Ради України були проведені спеціальні слухання, присвячені голоду 1932—1933 рр. Промови, які було виголошено, можна
Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року «Про 70-ті роковини голодомору України», http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/258—15 (дата звернення 6 січня 2018 р.).
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_arh_golos?g_id=217304&n_skl=4 (дата звернення 6 січня 2018 р.). Серед тих, хто не голосував за постанову, був депутат від фракції «Наша Україна» П. Порошенко.
Досить часто місцева влада просто виконувала наказ, населення «інформували», проводилися формальні заходи для звіту. Наприклад, у Харківській області 20 листопада 2003 р. владою було проведено «День інформування населення». У звіті про нього повідомлялося, що у заході «брали участь заступники голови облдержадміністрації, голови та заступники голів райдержадміністрацій та міськвиконкомів, а також керівники підприємств, установ та організацій регіону» // http:// www.president.gov.ua/authofstate/prezidlist/localrada/diyalcommonely21/209325915. html. Доволі цікавим є те, що ця гнітюча бюрократична стилістика доволі точно відображає загальне ставлення місцевої влади до ініціатив центру, які мають не менш формальне значення. В інших випадках розпорядження центральної влади просто саботувалися.
Варто згадати про те, що у 2003 р. відзначалася ще одна знакова дата – річниця українсько-польського конфлікту 1943—1944 рр. Це також був серйозний привід для президента Л. Кучми виступити в ролі національного лідера, який прагне примирення у важких питаннях минулого.
Однією з додаткових причин такої стриманості можна вважати небажання загострювати стосунки з Росією, особливо у 2003 р., проголошеним роком Росії в Україні, бо в ідеологічній риториці доволі часто повторювалися конструкції на кшталт «організований Москвою голод», чи посилання до віковічної імперської (читай – московської, російської) політики в Україні.
Слід зазначити, що В. Ющенко звертався до цієї теми ще будучи прем’єр-міністром, у 2001 р.
