Об’єднаних Націй визнала народ України вимираючою нацією, це визнано сьогодні»91.
14 травня 2003 р. відповідно до рекомендацій парламентських слухань відбулося спеціальне засідання парламенту, присвячене голоду 1932— 1933 років («спеціальне засідання», за інформацією Лабораторії законодавчих ініціатив, тривало декілька хвилин). Парламент ухвалив звернення до українського народу, в якому голод 1932—1933 років був названий геноцидом проти українського народу92. «…Ми вважаємо, – йшлося у зверненні, – що в умовах незалежної України страхітливу правду про ті роки має офіційно оприлюднити держава, оскільки голодомор 1932— 1933 років був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду»93.
Голодомор як суб’єкт політики
Після «помаранчевої революції» звернення до теми голоду 1932— 1933 років набули нового рівня політичної та ідеологічної актуальності. Початковий поштовх нової хвилі політичної актуалізації виходив з президентського офісу. Звернення до травматичного історичного досвіду стало невід’ємним елементом знакових політичних промов президента, а згадка про голод 1932—1933 років, чи про «голодомори» – обов’язковим ритуалом. У 2006—2008 рр. президент В. Ющенко доклав безпрецедентних зусиль у розгортанні масштабної загальнонаціональної та міжнародної кампанії з відзначення 75-ї річниці голоду 1932—1933 років та перетворення Голодомору на визначний національний символ України94. Вже в інаугураційній промові 23 січня 2005 року президент згадав про «голодомори» в серії трагедій, що їх довелося пережити українському народові.
У липні 2005 р. вийшов перший «комеморативний» указ президента В. Ющенка з прямою вказівкою про намір внести законопроект з «політико-правовою оцінкою голодоморів в історії України»95. 4 листопада того ж року вийшов новий указ «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні». Урядові доручалося прискорити підготовку та подання згаданого законопроекту. Указ також започаткував підготовку до 75-ї річниці голоду 1932—1933 років, зокрема йшлося про створення організаційного комітету, який мав очолити прем’єр-міністр України (на той час – Ю. Єхануров)96. 22 листопада 2005 року з’явився наступний указ «Про відзначення Дня пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій» – його поява, мабуть, була пов’язана з бажанням внести зміни в публічні комеморативні акції та активізувати їх (зокрема йшлося про «належне відзначення»), бо дата відзначення вже була раніше встановлена Л. Кучмою. За пропозицією В. Ющенка було запроваджено покладання траурних вінків з колосків до пам’ятних знаків і місць поховань жертв голодоморів та політичних репресій.
Після цього президент відволікся від теми, мабуть, у зв’язку з виборами до Верховної
Там само.
Фракція комуністів бойкотувала засідання. Характерно і те, що дане засідання проігнорувала і парламентська пропрезидентська більшість. За звернення проголосували 226 депутатів.
Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932—1933 років // http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=789%2D15 (дата звернення 20 жовт–ня 2007 р.).
Справді безпрецедентні зусилля президента викликали нарікання його опонентів і ширших кіл щодо надмірів кампанії 2006—2008 рр. Пояснення його наполегливості коливаються між двома полюсами: особисті мотиви морально-етичного характеру і практичні міркування (використання теми для особистого піару і для боротьби з політичними опонентами). На конференції в Торонто в листопаді 2007 р. перший погляд відстоював відомий український літератор М. Рябчук, про прагматичні мотиви В. Ющенка згадував канадський дослідник Д. Арель. Див.:
Аналіз інтерв’ю В. Ющенка з цього приводу засвідчує, що морально-етичні мотиви справді мали серйозне значення в мотивації президента. Водночас, практичні дії, зокрема, та обставина, що питання Голодомору постійно висувалися президентом на передній план саме в моменти загострення політичної кризи 2006—2008 років і боротьби за перерозподіл влади, свідчать на користь «прагматичних» міркувань. Спосіб організації кампанії 2006—2008 рр. за допомогою адміністративно-бюрократичних важелів, повне ігнорування, іноді доволі агресивне, інших поглядів на голод 1932—1933 років, нехтування науковими даними про кількість загиблих, вибір місця для меморіалу жертвам голоду 1932—1933 років, який довершує започатковану в радянські часи ліквідацію історичного ландшафту Києва над Дніпром – усе це дає підстави говорити не лише про певний рівень політичної культури В. Ющенка – президента, а й про стійку наявність радянських інстинктів і звичок в пострадянської політичної еліти і бюрократії. В. Ющенко долав радянську спадщину радянськими методами.
Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо увічнення пам’яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні» // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi?nreg=1087%2F2005. Загалом В. Ющенко присвятив
Указ Президента України «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні» // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1544%2F2005
