тривалої боротьби тоталітарного режиму СРСР проти визвольних змагань Українського народу, особливо супроти українського селянства». Звернення містило звороти, які засвідчували як авторство (Секретаріат Президента), так і політичну спрямованість: визнання голоду 1932—1933 років геноцидом характеризувалося як «безумовне завдання нинішнього покоління українських політиків, передусім депутатського корпусу Верховної Ради України». До виконання цього «безумовного завдання» мали докласти зусиль «передусім ті політики та політичні сили, які представляють регіони України, де особливо лютував Великий Голод у 1932— 1933 роках (Схід, Південь, Центр)»100.
2 листопада 2006 р. президент В. Ющенко подав на розгляд Верховної Ради проект Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років». Проект містив шість пунктів, три з яких встановлювали «історичну правду» і регулювали способи її дотримання: стаття 1 кваліфікувала «Голодомор 1932— 1933 в Україні як геноцид української нації»; стаття 2 забороняла «заперечення факту Голодомору 1932—1933 років в Україні», у статті 6 пропонувалося запровадити «адміністративну відповідальність за публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні»101.
Варто зауважити, що на цей час навіть найбільш твердолобі ліві політики вже не заперечували факт голоду 1932—1933 років102, вже було встановлено загальнонаціональні комеморативні дати і практики, факт голоду 1932—1933 років був складовою шкільних курсів з історії України.
Цілком очікувано законопроект викликав заперечення з боку політичних опонентів президента – йшлося передусім про відповідність терміна «геноцид» критеріям, на які посилався президент, та про доречність встановлення адміністративної відповідальності за заперечення факту голоду 1932—1933 років – захисниками «свободи слова» стали депутати Партії регіонів…
28 листопада 2006 року відбулося драматичне обговорення президентського та альтернативного законопроектів. Цікаво, що за президентський законопроект виступали не лише опозиційні фракції («Наша Україна» і БЮТ), а й соціалісти, які в усіх інших питаннях підтримували єдність коаліції з Партією регіонів. Фактично всі, хто брав участь в обговоренні, змагалися в демагогії і відверто актуалізували голод 1932—1933 років поточною політичною ситуацією. Представники опозиції наголошували на зв’язку трагедії з нинішнім важким станом української нації, їхні опоненти наполягали на тому, що «кампанійщина» з ухваленням закону є відвертим тиском на політичних опонентів.
О. Мороз навіть пов’язав тему голоду 1932—1933 років з начебто спробами встановити диктатуру в сучасній Україні, а представники комуністів заявили про те, що президентський проект «спричиняє в Україні ланцюгову реакцію протистояння у суспільстві» і веде до напруження у стосунках з Росією (незалежно від мотивації цієї заяви варто зазначити, що тут вони мали рацію). Скориставшись нагодою, комуністи також закликали до імпічменту президента. Представники Партії
Звернення учасників круглого столу «Голодомор 1932—1933 років – геноцид в Україні» // www.prezident.gov.ua/content/p_150_5.html. Цікаво, що деякі «автори» звернення, зокрема деякі професійні історики (тобто ті, чиї підписи стояли під документом), не знали ані про саме звернення, ані про його зміст. Учасників «круглого столу» автоматично зарахували до «підписантів» – стандартна бюрократична витівка.
Президент України вніс на розгляд парламенту проект Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» // www.president.gov.ua/news/data/print/ 11457.html.
Це не виключає того, що на «місцевому рівні» траплялися і трапляються досі випадки заперечення, іноді досить огидні. Найвідоміший, який набув найбільшого розголосу, мав характер провокації. В листопаді 2010 року, наприклад, на всю країну уславилася депутат Луганської міської ради від КПУ Н. Максимець, яка в персональному блозі повідомила, що в День пам’яті жертв голодомору вона з приятельками влаштує «пиршество» с шашликами і співами. Див.: За зневагу над жертвами Голодомору не посадять // Укр. правда, 1 грудня 2010, http://www.istpravda.com.ua/short/ 2010/12/1/7080/ (дата звернення 29 грудня 2017 р.). Н. Максимець померла в 2017 році від інсульту.
