кількості громадян, які називають Голодомор трагедією і визнають його геноцидом українського народу. (Виокремлено мною. – Г. К.) В порівнянні з минулими роками на даний час набагато легше запросити людину, яка пережила Голодомор, на відверту розмову щодо трагічних подій 1932—1933 років. Люди висловлюють бажання описати ті події власноруч, дають згоду на висвітлення свідчень в засобах масової інформації. Автори свідчень, які записані останнім часом, вже відкрито говорять, що голод був штучним і називають винуватців»113.
Варто зауважити, що на формально-бюрократичний і політично-рекламний характер кампанії 2007—2008 рр. дорікали не лише опоненти В. Ющенка. В Інтернет-блозі «Української правди», присвяченому голоду 1932—1933 років, левова частка сторінок припадала на обговорення суперечності між рухом «знизу» щодо вшанування жертв голоду і відзначення річниць, і бюрократичними зусиллями з «організації заходів». Дописувачі з урядових структур скаржилися на те, що їм наказують брати участь у поминальних заходах.
У березні 2008 р. під час круглого столу, присвяченого голоду 1932— 1933 років, у Дніпропетровському університеті молоді викладачі і студенти нарікали на те, що робота щодо увічнення пам’яті загиблих поступово зводиться до «кампанійщини». «У мене, – зауважив один з учасників, – є багато знайомих серед учителів. Вони кажуть, що кампанія з висвітлення Голодомору дедалі більше набуває казенного характеру. Чи не викличе це зворотну реакцію в людей?»114
Кампанія 2007—2008 років, крім критики союзників чи співчуваючих, спричинила й опір в тих регіонах, які були електоральною базою політичних суперників В. Ющенка. Йдеться передусім про схід та південь України. Саме тут президентська вертикаль, представлена обласними, районними та міськими адміністраціями, відзначилася або прихованим саботажем кампанії, або нездатністю подолати опір місцевих «мезоеліт».
Як найпоказовіший приклад можна згадати ситуацію у Харкові115, де питання вшанування жертв голоду потрапили у контекст політичного протистояння між А. Аваковим, якого В. Ющенко призначив Головою обласної адміністрації, та мером М. Добкіним і більшістю у міській і обласній радах, яку складали представники Партії регіонів і комуністи. Представник В. Ющенка вимагав встановлення пам’ятника жертвам Голодомору в центрі міста. Мерія і міськрада, посилаючись на «інтереси міста», наполягали на тому, щоб пам’ятник встановили на окраїні. «Місцеві» перемогли. На додаток обласна рада з ініціативи комуністів відмовилася визнавати Голодомор геноцидом116.
Варто згадати, що саме в Харкові відбувалися публічні події, зокрема й наукові конференції, де меморіальна політика В. Ющенка піддавалася найрадикальнішій критиці. Наприклад, 22 листопада 2008 року в Харкові відбулася міжнародна «науково-практична» конференція, коло організаторів якої безпомилково сигналізує спрямованість заходу117. Учасники конференції, де найактивнішим критиком
Аналітична довідка про виконання Указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років» № 250 від 28.03.2007 // www.kharkivoda.gov.ua (дата звернення 27 жовтня 2008 р.).
В. Ющенко в одній з промов назвав Харків «столицею Голодомору», що, мабуть, не сприяло позитивному сприйняттю його ініціатив у місті.
Гуманітарна українсько-російська рада – напівміфічна організація, нібито створена за ініціативою луганської обласної ради (депутатами Партії регіонів), російський фонд «Історична пам’ять», відомий діяльністю, спрямованою на «викриття націоналізму» в сусідніх з Росією країнах, Федеральна архівна агенція Російської Федерації. Див.: Российский политолог о Голодоморе, фальсификации и лживой концепции, https://www.unian.net/politics/164432-rossiyskiy-politolog-o-golodomore-falsifikatsii-i-ljivoy-kontseptsii.html (дата звернення 22 січня 2018 р.).
