комеморативних заходів, очевидно недооцінивши рівень персональної заангажованості президента у справі.
У лютому 2008 р., коли з’ясувалося, що деякі заходи (складання Книги пам’яті, демонтаж пам’ятників винуватцям голоду тощо) фактично не реалізуються, було виголошено догану – цього разу керівникам нижчої ланки «президентської вертикалі» – головам 9 районних державних адміністрацій121 – цікаво, шо і цього разу серед тих, хто не виявляв ентузіазму, були керівники Хмельницької області122.
Свого роду символічним апофеозом бюрократичного формалізму цієї кампанії можна вважати оприлюднення Службою безпеки України списку осіб, причетних до організації «Голодомору-Геноциду та репресій». Список партійних і державних діячів та працівників ДПУ відкривався прізвищами Й. Сталіна, Г. Ягоди та В. Балицького…123.
2008 рік став піком кампанії. Було проведено акції «Запали свічку», «Незгасима свічка» тощо124. У більшості регіонів України у листопаді 2008 року проводилися жалобні мітинги і концерти, конкурси художніх і літературних робіт, конкурси учнівських творів, покладалися вінки і снопи, проводилися уроки пам’яті в школах; створювалися місця пам’яті (виставки в музеях, школах та бібліотеках, встановлювалися хрести, пам’ятні знаки та кургани скорботи, створювалися меморіальні комплекси)125.
До середини 2008 року самих лише пам’ятних знаків і пам’ятників Голодомору 1932—1933 років було встановлено близько чотирьох з половиною тисяч126. Там само у листопаді 2008 року був відкритий меморіальний комплекс, центральним елементом якого є каплиця-свічка заввишки в 26 метрів та музей.
27 лютого 2008 р. було видано розпорядження Кабінету Міністрів України № 364-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної національно-культурної програми дослідження Голодомору 1932—1933 років в Україні та увічнення пам’яті його жертв на період до 2012 року»127.
У концепції, текст якої було долучено до розпорядження, пропонувалося досліджувати Голодомор та увічнювати пам’ять його жертв «програмним методом»: фактично йшлося про те, щоб об’єднати зусилля науковців, державних установ, громадських організацій в рамках однієї загаль-нонаціональної стратегії.
Утім, нічого нового з погляду діяльності концепція не пропонувала – всі заходи, перелічені в ній, вже здійснювалися чи то відповідно до президентських указів, якщо йдеться про державні структури, чи то силами активістів та ентузіастів теми, якщо йдеться про науковців і неурядові організації.
Можливо, розпорядження було потрібно, щоб перетворити нещодавно створений Український інститут національної пам’яті на головного координатора усіх заходів з дослідження і популяризації Голодомору та розпорядника усіх фінансових ресурсів за програмою – головним замовником програми визначався саме він.
Про те, наскільки наміри
Аби зрозуміти «хід думки» президента та атмосферу державної кампанії 2007— 2008 рр., варто згадати спостереження одного з учасників засідання Координаційної ради з підготовки заходів у зв’язку з відзначенням 75-х роковин Голодомору 1932— 1933 років (23 жовтня, 2007 р., Харків). За його свідченням, президент у доволі брутальній, образливій манері давав публічну нагінку тим губернаторам, які, на його думку, надавали надто малі цифри з кількості встановлених жертв і постраждалих від голоду і вимагав активізації роботи в цьому «напрямку». Згаданий учасник наради, людина найвищої наукової кваліфікації і бездоганної дослідницької репутації, зауважив: «Тепер я розумію, як був організований Голодомор. В такий самий спосіб – досягти правильних показників».
Розпорядження Президента України «Про притягнення до персональної відповідальності посадових осіб за незадовільний стан підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні» від 4 лютого 2008 року, http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/36/2008-рп (дата звернення 17 серпня 2016 р.).
Список партійних і радянських керівників, керівних співробітників ОДПУ та ДПУ УСРР, а також документів, що стали організаційно-правовою підставою для проведення в Україні політики Голодомору-Геноциду та репресій // www.sbu.gov.ua Сайт Служби безпеки України, відвідано 2 лютого 2009 р. Стилістика назви документа є досить прикметною.
«Запали свічку» – щорічна акція, що за задумом організаторів мала стати національною. Вперше проведена ще у 2003 році. У день поминання жертв голоду 1932—1933 рр. (щорічно, четверта субота листопада) всі охочі виставляють у вікнах запалену свічку. «Незгасима свічка» – сніп колосків висотою близько 1,5 метра і вагою близько 200 кг, зроблений з найкращих сортів бджолиного воску, зібраного в усіх областях України. Протягом 2008 року він передавався від країни до країни (загалом побував у 33 країнах – їхня кількість мала збігатися з датою трагедії), в кожній з них після його прибуття проводилися панахиди і мітинги. До осені 2008 року цей символ також об’їхав всі області України. «Незгасима свічка» закінчила свій шлях у Меморіалі пам’яті жертв Голодомору, що відкрився у листопаді 2008 року в Києві, ставши одним із перших експонатів. «33 хвилини» – публічна акція, що тривала від червня до листопада 2008 року і полягала у тому, що в публічних місцях (на площах або біля пам’ятників і пам’ятних знаків «діячам тоталітарного режиму») кожен вихідний день протягом 33 хвилин вголос зачитувалися імена і прізвища померлих від голоду 1932—1933 років.
Калиновий гай – понад дві сотні кущів калини, що були висаджені під керівництвом В. Ющенка депутатами парламенту у 2007 році на схилах Дніпра неподалік від Києво-Печерської Лаври.
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/364-2008-p (дата звернення 27 лютого 2009 р.).
