навколо кількості загиблих і закликав говорити «правду і тільки правду»141.
Наступного дня він в компанії із прем`єр-міністром М. Азаровим взяв участь у траурних заходах біля Меморіалу пам`яті жертв голодоморів в Україні. Цей щорічний ритуал він виконував аж до драматичного завершення свого президентського терміну.
Так само обов`язковий візит до Меморіалу пам`яті жертв голодоморів в Україні, започаткований В. Ющенком, залишився частиною протокольних заходів для лідерів іноземних держав поряд із покладенням вінків до Вічного вогню і пам`ятника Невідомому солдату на Алеї Слави (символу і місця радянських комеморативних практик).
Функцію критиків історичної політики В. Ющенка перебрали інші політики з оточення В. Януковича, зокрема Д. Табачник та В. Колесниченко: але їхні політичні ескапади також спрямовувалися не так на заперечення Голодомору, як на подолання його крайнощів – а крайністю на їхній погляд була саме кваліфікація події як геноциду.
Зрозуміло, що відмова від ідеї Голодомору як геноциду нейтралізувала інструментальні можливості всієї конструкції. Тому прихильники цієї ідеї започаткували «рух» на її захист. У 2010 році було навіть створено Громадський комітет з вшанування пам’яті жертв Голодомору як громадську структуру, яка мала рятувати пам’ять про голод 1932— 1933 років від влади, та продовжувати ритуали, запроваджені у попередні часи.
При цьому, як уже повідомлялося, ритуали і практики не змінилися. Головний символ Голодомору – меморіал в Києві, залишався недоторканним як у фізичному (він і далі утримувався за рахунок державного бюджету), так і в ідеологічному сенсі якихось концептуальних змін в експозиції не спостерігалося.
У червні 2010 року у Києві було прийнято до розгляду позов громадянина України В. Волосюка (у минулому члена Народного Руху України) до президента В. Януковича за статтею «образа честі й гідності».
У позовній заяві зазначалося, що В. Янукович під час виступу 27 квітня 2010 року у Страсбурзі заперечував кваліфікацію Голодомору 1932— 1933 рр. як геноциду, чим образив честь і гідність позивача (у якого під час голоду 1932—1933 рр. загинули родичі). Крім того, В. Янукович, на думку В. Волосюка, порушив Закон України «Про Голодомор 1932— 1933 років в Україні», де голод 1932—1933 називався геноцидом, а публічне заперечення Голодомору як геноциду називалося протиправним142. Позивач вимагав від президента вибачень, як персональних, так і публічних.
В. Волосюк стверджував, що він – позапартійний і позивається задля народу України. Однак велику зацікавленість у процесі виявило Всеукраїнське об’єднання «Свобода», інтереси позивача у суді озвучував представник цього об’єднання, члени «Свободи» активно просували тему процесу в пресі.
Піврічна тяжба, що супроводжувалася мандрами справи між Печерським районним судом міста Києва і Київським апеляційним судом, закінчилася очікуваним результатом. Позов не було задоволено, так само, як апеляцію позивача з цього приводу143.
Цікаво,
http://www.president.gov.ua/news/18809.html
Володимир Волосюк судиться з Віктором Януковичем, http://gazeta.ua/index. php?id=343385
Суд за дві хвилини виправдав Януковича у справі про Голодомор – «Свобода», http://www.pravda.com.ua/news/2010/12/8/5654370/ (дата звернення 5 березня 2016 р.).
