не дотримувався офіційної версії минулого, відомі з історії дисидентського руху в Українській РСР у 1960—1970-ті роки.
У сучасній Україні одним із центральних аргументів на користь запровадження адміністративної чи кримінальної відповідальності за «заперечення Голодомору» є посилання на «європейський досвід»: зазвичай такі посилання мають декларативний характер, бо в жодному обґрунтуванні не містилося аналізу цього досвіду. Тобто, досвід згадується і використовується як аргумент, але він навіть не описується, принаймні в контексті криміналізації «заперечення Голодомору».
Криміналізація заперечення Голокосту і геноциду вже має власну історію – як політичну, так і наукову. Заперечення Голокосту (як такого) є незаконним в 13 країнах Європи, найжорсткіші закони проти заперечення Голокосту в країнах, де знищення євреїв відбувалося під час Другої світової війни під орудою держави (Німеччина, Австрія, Румунія).
Парламенти Нідерландів та Італії у 2006—2007 роках розглядали питання про криміналізацію заперечення Голокосту, однак не схвалили відповідних рішень. В Іспанії Конституційний суд визнав кримінальне переслідування за заперечення Голокосту антиконституційним.
У Франції було криміналізовано заперечення не лише Голокосту, але й геноциду вірмен у 1915 р. Дебати щодо криміналізації заперечення геноциду вірмен тривали понад двадцять років і не вщухають і далі.
У лютому 2007 р. представники Німеччини виступили з ініціативою ухвалення Європарламентом закону, згідно з яким «кожна держава (Євросоюзу. – Г. К.) вживатиме заходів, які забезпечать покарання навмисного поводження такого типу: «публічне виправдання, заперечення чи вульгарна баналізація злочинів геноциду, злочинів проти людства та військових злочинів» – хоча в поясненнях і йдеться про покарання таких дій, лише якщо вони призводять до порушення громадського порядку, містять загрозу чи образу, – ця пропозиція викликала тривогу щодо можливого довільного трактування цих ознак.
19 квітня 2007 року Європарламент таки ухвалив проект закону, який мав запровадити кримінальну відповідальність (позбавлення волі строком до трьох років) за зумисні дії, що заохочують до насилля чи ненависті на підставі раси, кольору шкіри, релігії, походження, національності чи етнічних ознак. Така ж відповідальність передбачена була за заперечення чи навмисну тривіалізацію (gross trivialization) злочину геноциду, злочинів проти людяності та військових злочинів. Цей проект був витлумачений саме як такий, що спрямований проти «заперечення Голокосту»157. Щоправда, ухвалення такого «загальноєвропейського» закону було радше символічним актом. Практичне використання цього акту можливо лише в рамках національного законодавства.
Загалом посилання на законодавство європейських країн як на прецедент для криміналізації заперечення Голодомору як геноциду в Україні є некоректним і маніпулятивним158 з декількох причин.
По-перше, в жодному з законодавчих
Маніпулятивність в цьому разі означає політично вмотивоване, зазвичай упереджене трактування фактів і подій з метою введення в оману, керування реакціями, досягнення бажаного результату.
