у створенні схованки, де житиме єврей, на якого полює гестапо. Я б хотів облаштувати в квартирі таке місце, де він може сховатися в тому разі, якщо його почнуть шукати тут, і щоб це місце не змогли виявити навіть гестапівці. Для вашої власної безпеки я не назву імені цього чоловіка, та скажу, що рейх хоче заарештувати його, щоб з'ясувати місцезнаходження його багатства, котре, скажу вам, є досить значним.
Люсьєн був приголомшений.
– Ви ненормальний?! Ви переховуєте євреїв?!
Зазвичай Люсьєн ніколи не дозволяв собі розмовляти із замовником у такому тоні, а надто з дуже багатим, але Мане ступив на заборонену територію. Допомогу євреям німці називали «Judenbegun-stigung»[3].
Неважливо, наскільки він багатий, але Мане могли заарештувати і стратити за те, що він переховує їх. Це було таким злочином, покарання за який не можна було уникнути навіть за дуже великі гроші.
Носити жовту зірку на знак солідарності – це одне, а робити конкретні дії, щоб сховати єврея, на якого полює гестапо, – це вже інше, і більше схоже на безумство. У що ж це він встряв – або, точніше, у що цей виродок Гастон утягнув його? Так, Мане вистачило мужності попросити про позичку ціною в дванадцять тисяч або навіть у дванадцять мільйонів.
– Ви просите мене здійснити суїцид, чи не так?
– Ви вгадали, – відповів Мане, – і я його вже здійснюю.
– Тоді, заради Бога, поясніть, навіщо ви це робите? – вигукнув Люсьєн.
Здавалося, запитання архітектора аж ніяк не збентежило Мане, навпаки, воно викликало усмішку, й було видно, що літній чоловік явно прагне продовжити дискусію.
– Дозвольте мені пояснити, месьє Бернар. Ще в 1940 році, коли розпочався весь цей жах, я зрозумів, що мій обов'язок, як доброго християнина, – подолати власний егоїзм, що приносить мені незручність, коли хтось із моїх співбратів перебуває в небезпеці, – і неважливо, чи народився він французом, а чи ні. Я просто вирішив не бути байдужим до чужого горя.
«Егоїзм, що приносить незручність» у даній ситуації недостатньо характеризував те, що відбувалося», – подумав Люсьєн. А стосовно християнства він був згоден зі своїм батьком: це набір вірувань, що сповнені благими намірами, та абсолютно не придатні в реальному житті.
– Ну що, месьє Бернар, – продовжив Мане, – я плачу вам дванадцять тисяч франків за створення схованки, якої не зможуть виявити навіть під час найретельнішого обшуку. Це – виклик вам як архітектору. У мене є чудові виконавці-майстри, та вони не архітектори – не маючи вашого бачення, не зможуть запропонувати такого розумного розв'язання проблеми, як це зробили б ви. Ось чому я прошу у вас допомоги.
– Месьє, я категорично відмовляюся. Це безумство. Я не зважуся на таке.
– Сподіваюся, ви все ж таки обміркуєте мою пропозицію, месьє Бернар, бо відчуваю, що вона може стати взаємовигідним співробітництвом. Погоджуйтесь. Тільки на один раз.
– Ніколи, месьє! Я ніколи не погоджусь.
– Я
Посібництво євреям
