подібного поводження потерпали лікарі, адвокати й професори університетів – не важливо, наскільки людина була відомою та шанованою. Нобелівський лауреат Анрі Бергсон помер від пневмонії, на яку захворів, стоячи в черзі в муніципалітеті, щоб зареєструвати себе євреєм.
Але те, що відбувалося з євреями, було справою політики, і Люсьєн не зміг би вплинути на ситуацію, навіть якби був упевненим, що все це є несправедливим.
Для людей розумних – а Люсьєн уважав євреїв доволі розумною нацією – вони поводилися досить безглуздо. Від 1933 року у французьких газетах з'являлися репортажі про те, як у Німеччині нацисти поводяться з євреями. А що, хіба вони сподівалися, що тут німці поводитимуться з ними інакше?
Деякі родини перетнули Піренеї й дісталися Іспанії й Португалії, інші ще раніше переїхали до Швейцарії. Вони були розумні й одразу зрозуміли, що на них чекає, тому врятували собі життя.
Ті євреї, хто залишився, були приречені. Від осені 1940 року вже ніхто з них не міг залишити країну. В окупованій Франції їм навіть заборонялося перетинати демаркаційну лінію. Євреї намагалися тікати з міст, щоб уникнути арешту й депортації.
Люсьєн гадав, що тисячі з них переховуються в селах, цілими сім'ями, з дітьми і старими. Євреї, які звикли до заможного життя, зараз вимушені були ховатися в хлівах і коморах, щодня намагаючись вижити й маючи хіба що черствий кусень хліба на день. Порівняно з коморою схованка Мане здаватиметься палацом.
Люсьєн підвівся й почав походжати квартирою.
Звісно, це просто самогубство – брати участь у всьому цьому безумстві.
Проте, якщо все зробити доладно, можливо, євреїв ніхто й не знайде, а отже, ніхто не дізнається про його участь і, що найголовніше, він зможе заробити цілу купу грошей і солідні комісійні.
Крім того, Мане дуже проникливий і успішний. Він не ризикуватиме, не прорахувавши все до дрібниць. Старий обміркує все до останньої деталі.
Але тут Люсьєн раптом уявив, як би він сидів, прив'язаний до стільця в кабінеті на рю Соссе, 11, із кривавим місивом замість обличчя. Видіння було таким страхітливим, що молодий чоловік уже ладен був піти, аж раптом подумав, що трохи винахідливості – і в цій квартирі легко можна сховати людину. Він уже взявся за ручку дверей і все ж таки кинув останній погляд на порожні апартаменти.
Люсьєн трусонув головою, відганяючи лихі думки, і прочинив вхідні двері на кілька сантиметрів, щоб перевірити, чи не стоїть хтось за ними, а потім неквапливо вийшов у коридор.
І знову думки Люсьєна повернулися до комісійних, розмір яких просто зобов'язаний спокутувати ризик. Отримати замовлення на проектування такого великого об'єкту було неймовірним везінням, і до війни Люсьєну б ніколи так не пощастило.
Один Бог знає, як йому потрібні гроші, адже в нього не було замовлень від самого початку окупації. Кошти давно вичерпалися, а грошей, що їх заробила Селеста, теж не вистачить надовго.
