якщо це дитина, просто неминуче. Це невід’ємна частина витіснення афектів, притаманних тому періоду.
Жертвування магічним світом на користь світу раціонального є не менш реальним етапом у житті дитини, ніж втрата молочних зубів. Це невід’ємна частина кастрації людського створіння. Дитя повторює життєвий цикл людства від самих його початків: воно вірить у магічний розум, тимчасом як ми підкоряємося законам науки, яка нам усе пояснює раціонально. Дитя ще залишається карликом у мові й не може абстрагуватися від етносу, в якому народилося. Але новим для нас, західних людей, стало те, що етнос відкриває засоби комунікації та технології, до яких дитя адаптується значно швидше, ніж дорослі. Звідси й переворот у зв’язках батьки/діти. Це добре видно під час війни: дорослі її бояться, а діти, – яким однаково, чи виживуть вони, чи загинуть, – поринають у неї з головою, вкладаючи всю свою енергію. Але настає момент, коли більше неможливо жити саме так; стається це тоді, коли приходить почуття відповідальності за іншого у світі осмисленої та передбаченої реальності – її закони тепер потребують ґрунтовних ідей. А ще відкривається страх і небезпека. Дитя – це особа, яка, перебуваючи в тому становищі, у якому перебуває, ще не усвідомлює ані своєї історії, ані досвіду переходу від нетерплячої безтурботності дитинства до зрілої відповідальності, яку береш на себе. По суті, дитина схожа на сомнамбулу. Коли в місячну ніч сновида бродить дахом, вона не падає; але якщо хтось її розбудить, вона побачить під собою порожнечу, зрозуміє, як це небезпечно, перелякається і впаде. А дорослі повсякчас хочуть розбудити дитину. Не треба її будити надто рано, і водночас не можна не будити, коли вже пора, тому що вона належить етносу, який неодмінно її розбудить. Передчасний викид у світ може призвести до втрати потенціалу. Але мутація рано чи пізно відбувається з кожною людиною.
У «Моїй прекрасній помаранчі» визначальним моментом стає зустріч старого та дитини. Вочевидь, обоє щось переживають спільно й можуть порозумітися одне з одним: у старого більше немає сексуального життя, у малого його ще немає, але вони відчувають свою любов… любов між тим, хто скоро помре, і тим, хто нещодавно народився.
Також історія про справжні стосунки між дуже маленькою дитиною й дорослим розказана в чудовій книжці «Неділі у Віль-Д’Аврі»13. Для суспільства така невинність неприйнятна. Утім, вони непідробні, глибокі, ці обміни, це життя, яке дають одне одному два створіння через символічну комунікацію й моральну чистоту.
Уявне поле дитинства абсолютно несумісне з полем раціональності, крізь яке дорослий несе свою відповідальність за дитину. Дорослому, зрештою, несила розповісти про дитину автентично, без проекції стороннього оповідача, без повторів різних кліше, без звертань до соціальних моделей, абстрагувавшись від заведеної моралі та психологічних теорій, не намагаючись зробити з цього поезію.
То
