своїм інцестуозним батьком, дівчинка перевдягається в ослицю, щоб батько не оволодів нею. Це історія дівчинки, яка тікає від інцестуозних домагань батька. Дорослі сприймали казку саме в еротичному сенсі, але діти також. І водночас їм надавалося до розуміння те, що, коли мати помирає, для дівчинки небезпечно залишатися в тісних зв’язках із батьком.
Найчастіше ми плутаємо казки для дітей із казками, які батьки або бабусі з дідусями люблять розповідати дітям.
Історії Хлопчика-мізинчика чи Віслючої шкури знаходимо в Китаї: це архетипи. Попелюшка народилася в Тибеті. Про це свідчить фольклор ладакхів, зібраний Нґаванґом Сепою для тибетських біженців Старого Делі (Індія): «У глибині долини жив один король. А високо на схилі гори жила стара зі своєю донькою…» Зав’язується тема Попелюшки. У її тибетській версії дівчинка, підлещена мачухою, вбиває рідну матір: поки та молола ячмінь жорнами, дочка відпустила колесо млина, і воно розчавило матір. Її подальша брудна праця і життя вигнанки були способом визнати провину чи помилку її попереднього існування.
Це історії про еволюцію дитини, що не ладнає з дорослими, космосом, природою, реальністю. Показати дитину в порівнянні з велетнем зовсім не означає нагадати про її мізерність, незрілість, а знайти чудову метафору переходу, який обов’язково трапляється на шляху кожного майбутнього дорослого: або ви обійдете, або минете, навіть не помітивши. Але якщо помітите, то доведеться з цим жити. І навіть якщо оповідь створена дорослими й для дорослих, вона більш вартісна для дитини.
Я запитую себе, чи міфи не оповідають більше про долю людського створіння взагалі, тобто про те, що трапляється на шляху в кожного, тимчасом як чарівна казка допомагає підтримати деяких людей на певних стадіях їхнього розвитку? Міфи дають розуміння про стосунки дитини як представника людства, космічної дитини перед обличчям природних сил, чогось такого, що нам годі збагнути до кінця. А чарівна казка – це радше зображення історичної та соціальної дитини. Але «дитина» тут узята абсолютно знеособленою, деперсоналізованою у своїй сукупності, окрім тих казок, які були змінені вже для виховних завдань.
У міфах ніколи не побачимо хворих персонажів; у чарівних казках з’являються то хвора дитина, то хвора мати, то поранений батько внаслідок лиха, якого на їхню голову напитала зла відьма. У міфах герої потрапляють у полон до ворожих сил, але вони не хворіють.
Інший специфічний аспект: міфи часто зображують витоки людського роду, адже нерідко розповідають про конфлікти й родинні зв’язки між богами. Либонь, у цьому полягає особлива функція міфу, і цього не знайдеш у чарівних казках… Бачимо це в індійців, у всьому Середземномор’ї: мова йде про битви богів, випробування богів, війни богів, ненависть, заздрість, любов, інцест між богами. Це історія або передісторія; натомість чарівні казки відбуваються в просторі уявного.
«Колись давно жив собі…»: так починаються
