змінити характер гетьманської влади.
Б. Хмельницький мав намір усунути дві риси українського Гетьманства – його виборність і залежність від чужих держав. Під кінець свого життя він прагнув надати гетьманській владі нового змісту, перетворити її в інститут спадкової влади і, установивши союз зі Швецією, вийти з-під залежності від російського царя.
Ці конструктивні аспекти діяльності українського гетьмана як голови держави всебічно дослідив лідер українського консерватизму новітньої доби В’ячеслав Липинський. Він зумів роздивитися ті особливості діяльності Б. Хмельницького, що їх ігнорувала народницька історіографія і згодом свідомо заперечував глава народницької школи істориків М. Грушевський. Для останнього «Хмельниччина не становить чогось одноцільного, пройнятого одною думкою і одним планом»10. М. Грушевський відмовляє Б. Хмельницькому в наявності рис конструктивного політика-державотворця: «як провідник, двигач і насильник мас, – писав Грушевський, – він показав себе дуже яскраво, а політиком був не великим, і поскільки керував політикою своєї козацької держави, виходила вона не дуже мудро»11.
Інакше бачення Хмельниччини маємо у В. Липинського. Починаючи саме від Б. Хмельницького, Гетьманство, на його думку, намагалося бути «формою державного незалежного існування Української нації»12. У 1920 р., у розпал пошуків персоніфікації гетьманського монархічного руху, у Відні вийшла друком історична монографія В. Липинського «Україна на переломі. 1657—1659. Замітки до історії українського державного будівництва в ХVІІ-ім столітті». Окрім суто наукових завдань, ця праця мала дати історичне обґрунтування політичних планів відновлення гетьманства, пов’язаних із родом Скоропадських. Вона стала складником широкомасштабної ідеологічної кампанії, розпочатої В. Липинським після визвольних змагань 1917—1921 рр. і спрямованої на утвердження авторитету П. Скоропадського як гетьмана – майбутнього дідичного монарха, що вже очолював незалежну українську державу в 1918 р. Наслідком цих зусиль було проголошення гетьмана П. Скоропадського Радою присяжних УСХД у 1925 р. головою спадкового монаршого роду.
У центрі уваги праці «Україна на переломі» – діяльність Б. Хмельницького в останні роки його гетьманування, коли козацька держава переживала пік свого піднесення. Причому основним завданням автора було з’ясувати, у «який спосіб зумів він, досі один-єдиний, запрягти всю велику, перед тим роз’єднану, здеморалізовану, розбиту націю українську до спільної праці національної, до побудови власної держави?»13.
Серед низки проблем, породжених національно-визвольною боротьбою в 1648—1657 рр., В. Липинський вважав центральним питання про стабільність гетьманської влади та її трансформацію з виборної у спадкове чи династичне Гетьманство. В. Липинський розглядав династичний принцип гетьманської влади як одну з головних підвалин новітнього гетьманського
