го просто лінь вхопила кудись їхати. Березень – то велика лінива дупа.
Десь у нетрях будинку дзеленчить телефон, і я повільно плетуся на його пошуки. Він знаходиться із третьої спроби у пральній машині. Ти ба, коли ж я встиг запхнути його туди?
Телефонує Травень. Мушу прийняти дзвінок, бо ж він не відчепиться й буде набридати, аж поки не лусне моя голова.
– Збори були тиждень тому, а ти вже скучив?
– Не уявляєш, як сильно, брате, – озивається Травень. – Як спалося?
– Братик Березень дуже старається, тож спалося гаряче, – одразу приступаюся до теми, бо вже ясно, про що, а точніше, про кого саме буде йти мова.
– От і я прокинувся увесь мокрий, а я ж найближчий до літніх братів, – свариться брат. – Тож у нас назріває явна проблема, Квітню.
Здається, від мене щось зараз вимагатимуть. Може кинути слухавку, поки не пізно? Але Травень живе близько, ще у гості надумає… Ні, краще вже послухати. Ціліше буду.
– Я тут порадився з літніми братами, і ми вирішили попросити тебе навідатися до Березня у гості.
Ось так і знав, що мені доведеться щось виконувати.
– А чому сам не поїдеш? Або можна Лютий попросити…
– По-перше, ти живеш ближче, а по-друге, Лютий вже сховався у свій барліг і бачить десятий сон. А мені ж так далеко їхати… І я все ще дуже слабкий, ти побільше сили матимеш.
– Щось я не у захваті кататися туди-сюди. І ти ж пам’ятаєш, що поки не наступив наш час, ми не можемо повноцінно заклинати, – бурмочу я, намагаючись задавити аргументами.
– Але крім тебе, більш нема кому, брате… Кажу ж – Лютий вже спить… Ну, будь ласочка… – не вгаває Травень, і я розумію, що залишається лише капітулювати. З’їхати нема на кого, а я справді найближчий до Березня. Доведеться погоджуватися.
– Гаразд. Поїду розбиратись із цим дурнем. З тебе бочка березового соку.
– Домовилися! Одразу зателефонуй по приїзді, – веселішає Травень.
Ох, як ви мені всі дорогі! Жив собі, лиха не знав, а тепер доводиться декому клепку вставляти. Але слово є слово, а отже, час вирушати у дорогу. Чим раніше із цим упораюся, тим скоріше повернуся додому та спекаюся цих родинних напастей. Тому я швиденько одягаюся, закидаю з десяток бутербродів в авто і вирушаю у свою невеличку подорож. Надіюся, Березень не залишить мене голодним, бо навряд чи я наїмся цими куснями хліба.
Погода сьогодні надзвичайно тепла, сонячні промені б’ють у скло, і мені доводиться злісно мружитися, бо сонячні окуляри забуті удома на поличці. Я виїжджаю за межі міста і швидко прискорююсь у надії дістатися кінцевого пункту вже надвечір. Але, як-то кажуть, закоти губу назад.
Наспівуючи пісеньку про бобрів, я особливо не придивляюся до узбіччя дороги, а варто було. У переднє скло зненацька летить якась куля, розповзаючись на пів-вікна. Я змахую теє двірниками, та слідом вже друга летить! Я роздратовано витріщаюся на сніжки, котрі гецають по моєму авто, наче божевільні. Отакої… Температура у салоні різко падає. Зуби цокотять, а пальці червоніють і примерзають до керма. Я й куртки не взяв, полишив удома, бо так припікало, що навіть думка не проскочила, що зима може повернутися… Та судячи з усього, скоро не врятує навіть фуфайка, бо похоронять мене під товстим шаром снігу і криги. Березень вирішив зайняти місце Січня, чи що?!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
