Поросяча етика. О. Генрі
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Поросяча етика - О. Генрі страница 3
– Та як тобі сказати? – ухильно відповідаю я, щоб не образити його почуттів. – Мені доводилося зустрічати чимало глибоко віруючих людей, у яких їхня віра виступала назовні в таких мікроскопічних дозах, що після витирання їх чистою серветкою, на них не залишається жодної плямки.
– Слід тобі знати, що я все життя поглиблено досліджував природу, від самого створення світу, – продовжує Енді, – і тому твердо вірю, що кожна істота створена з певною метою. Фермерів Господь також створив не марно: їхнє найвище призначення полягає в тому, щоб досхочу годувати, напувати й одягати джентльменів, подібних до нас із тобою, тобто мають голову на в’язах. Я переконаний, що манна, якою іудеї сорок років харчувалися в пустелі, – не що інше, як символічне позначення фермерів; і так воно й залишилося. А тепер, – підсумовує Енді, – я перевірю перший закон Таккера: «Якщо ти народився фермером, пошиєшся в дурні». Саме так, незважаючи на різноманітні штуки, якими наша прогнила цивілізація наділила сільських жителів.
– Ох, – кажу я, – як би ще й тобі облизня не спіймати. Цей фермер навіть не пахне кошарою. І, до того ж, сховався за цілою барикадою з останніх досягнень електротехніки, освіти, літератури й філософії.
– Спиток – не збиток, – відповідає Енді. – Існують такі закони, яких не може скасувати навіть служба безкоштовної доставки додому в сільській місцевості.
Тут Енді йде у прикомірок і виходить звідти в картатому костюмі. Нічого подібного я ще не бачив – кратки на ньому бурі й жовті, і кожна завбільшки з долоню копача. Завершує всю цю пишноту лискучий чорний циліндр і яскраво-червоний жилет у синю цяточку. Вуса в нього зазвичай пшеничні, а тут, дивлюся, – фіолетові, ніби він намочив їх у чорнилі.
– Матінко Божа! – кажу я. – Навіщо ти так одягнувся? Чисто цирковий фокусник, хоч зараз до Барнума на арену.
– Та годі тобі, – відповідає Енді. – Облиш зубоскалити. Бричка біля входу? Чекай на мене тут, багато часу на це не знадобиться.
Дві години по тому заходить він до номера й викладає на стіл стосик доларів.
– Вісімсот шістдесят, – говорить він, поки я повертаю на місце свою відвислу щелепу. – А відбувалося це так. Планкетт був на місці. Він оглянув мене з ніг до голови й почав глузувати. Я, не вимовляючи жодного слова, виймаю з кишені три шкаралупки волоського горіха для гри у наперстки й починаю качати по столу горошину. Потім, посвистівши трохи, проголошую давню формулу:
– Ну ж бо, джентльмени, підходьте ближче й подивіться на цю маленьку кульку. Адже це не коштуватиме вам жодного цента. Зараз вона тут, а ось її вже немає. Ну ж бо, відгадайте, де вона тепер. Вправність рук – і ніякого шахрайства.
Кажу, а сам не відводжу очей від фермера. У нього навіть чоло змокріло. Він іде, як уві сні, зачиняє парадні двері й, не відриваючись, дивиться