неначе тільки-но почула хриплий окрик лейтенанта, а Мартінес уже гнучко розвернулась і зиркала позад себе… тобто – позад Олі… тобто… Словом!..
Словом – за ними неслось страшне…
Звивиста перламутрова нитка пекельного молока, розпашіла смужка вивільненого енергену, – словом, оте, що Мартінес недавно називала язичком, філаментом патоки, неслось за ними по каналу з неймовірною швидкістю, видовжувалось і тоншало, і тріпотіло в потоці біоти, немовби з усіх сил намагаючись лизнути Євині (чи то пак Олині) підошви!..
Мить… і воно виструнчилось вперед, бозна й куди вперед!..
Оля ще не встигла нічого втямити, а Єва вже блискавично ухилилась від нього, відкинувши Олину голову й торс назад, нахиливши все тіло вбік…
А філамент дрижав перед нею молочно-перламутровою ниткою, і знов потягся до неї, і…
Єва знов ухилилась. Вона повела вправо і немовби сама звилась навкруг філамента, одним філігранним рухом перекинувши все Олине тіло до протилежної стінки венули…
Філамент звивався навкруг Олі, а Оля навкруг нього, ухиляючись, і це було схоже на якийсь навіжений танець у тісному каналі венули, що все тоншала і нищилась під ударами молочно-перламутрового батога, батіг все бив і бив, а Єва звивалась із неймовірною пластикою і грацією, і кружляла довкола нього, ухиляючись од ударів, а він все бив і бив по ній і по стінах, і ті стіни репались і відмирали під його ударами, інформаційний потік на них зотлівав…
– Єво, спереду кластер!.. – донісся з динаміків шолома окрик лейтенанта.
– Бачу, сер, – на диво спокійно одгукнулась сержант.
– Лишень устигни…
– Прийнято.
– Ну ж бо!..
Якась пухирчата м’якоть, вузли і пульсація…
– Ні, не туди!..
Нитка щезла, мигнула десь позаду і згасла.
А Оля летіла-пливла по такому ж тунелю, лише вужчому, і трафік по його стінках нісся якийсь більш тьмяний…
– Мартінес, у мене для тебе дві новини – хороша й погана, з якої почати?
Лейтенант мовив те абсолютно нейтрально, але Оля інтуїтивно зрозуміла, що, мабуть, за якимось неписаним військовим звичаєм той нейтральний тон мав лише підкреслювати катастрофічність ситуації…
– Почніть із хорошої, – точно таким же тоном попросила Мартінес.
– У кінці цього каналу – вихід, він обривається відкритим космосом.
– Яка ж погана?
– У ньому тромб.
Мартінес помовчала.
– Це точно, сер? – спитала.
Лейтенант зітхнув.
– Завис просто над ним і сканую. Бачу вас, бачу тромб…
Сержант ще помовчала.
– Великий? – спитала.
– Нормальний.
– Чому я його не бачу? Це якась органіка?…
– Уявлення не маю.
– Скиньте мені координати.
– Уже.
Потік пришвидшився – Оля навіть бачила, як стінки венули пульсують, качаючи живильні рідини.
– Добре,
