може бути зведене до «Чому так?». Усі релігійні, ділові й урядові питання мають той самий підтекст: «Хто владарюватиме?» Альянси, союзи, блоки є погонею за міражами, якщо не ведуть до влади. Усе інше – нісенітниця, і це розуміє більшість мислячих істот.
Скителі стенув плечима, адресуючи цей жест єдино Превелебній Матері. Едрік замість нього відповів на її запитання. Цей набундючений дурень був їхнім найвразливішим місцем. Аби переконатися, що й Превелебна Матір розуміє це, Скителі промовив:
– Пильно слухаючи вчителя, здобуваєш освіту.
Превелебна Матір повільно кивнула.
– Вершіть свій вибір, принцесо, – сказав Едрік. – Ви були обрані як знаряддя долі, найтонше, найдосконаліше…
– Прибережіть свої пишномовності для тих, кого вони захоплюють, – відповіла Ірулан. – Раніше ви згадувала привид, воскреслий із мертвих, яким ми можемо заразити Імператора. Поясніть це.
– Атрід сам себе знищить! – прогавкав Едрік.
– Не говоріть загадками! – різко урвала його Ірулан. – Що це за привид?
– Напрочуд незвичайний привид, – сказав Едрік. – Має тіло та ймення. Тіло – це плоть славетного майстра меча, знаного як Дункан Айдаго. А ймення…
– Айдаго мертвий, – сказала Ірулан. – Пол часто оплакував його втрату в моїй присутності. Він бачив, як Айдаго вбили сардаукари мого батька.
– Навіть зазнавши поразки, – сказав Едрік, – сардаукари вашого батька не втратили розуму. Припустімо, що розумний командир сардаукарів розпізнав тіло майстра меча, котрого вбили його люди. Що далі? Існують способи використання такого тіла й подальшого навчання… якщо діяти швидко.
– Тлейлаксанський гхола, – прошепотіла Ірулан, дивлячись у бік Скителі.
Помітивши її зацікавленість, лицепляс вдався до своїх можливостей зміни зовнішності. Його постать розпливлася, тіло повільно потекло й змінилося. Тепер перед нею стояв стрункий чоловік. Обличчя зосталося округлим, але стало темнішим, із дещо сплющеними рисами. Високі вилиці наче підпирали очі з виразними складками-епікантусами. Волосся було чорним і неслухняним.
– Гхола от такого вигляду, – промовив Едрік, указуючи на Скителі.
– Просто інший лицепляс? – спитала Ірулан.
– Не лицепляс, – сказав Едрік. – Якщо за лицеплясом тривалий час спостерігають, то є ризик його викриття. Але припустімо, що наш розумний сардаукарський командир зберіг тіло Айдаго в аксолотлевому контейнері. Чому б ні? Це тіло було плоттю та нервами одного з найдосконаліших мечників в історії, радника Атрідів, військового генія. Навіщо втрачати таку виучку та вміння, якщо можна воскресити його як інструктора сардаукарів.
– Я не чула навіть натяків на це, а я ж була повірницею свого батька, – промовила Ірулан.
– Аххх, але ж вашого батька було переможено, а вас уже через кілька годин продано новому Імператорові, – сказав Едрік.
– То це справді зробили? – вимагала відповіді вона.
Випромінюючи
