з Канадою, кажеш? Ну, тоді я запишуся в солдати до Джудіт…
– Вельми, вельми вдячні, містере Марч, – глузливо перервала велетня дівчина. – У Джудіт Гаттер вистачить мужності, щоб постояти за себе. А вам хіба не соромно ховатися за жіночу спідницю – ніби для її захисту?
– Ласкаво просимо! – Скоса глянувши на доньку, Гаттер подав Звіробоєві мозолясту долоню й енергійно потис йому руку. – За таких часів кожна людина потрібна, і я розраховую на вашу підтримку… А ти, Джуді, припни свого язика. Зараз не до жартів. Вочевидь, на берегах озера вже вештаються червоношкірі, тож ми можемо зіткнутися з ними будь-якої миті.
– Якщо це справді так, друзяко, – Непосида враз припинив посміхатися, – то твоя схованка для ковчега невдала. Таке маскування могло ввести в оману нас зі Звіробоєм, але навряд чи таке трапиться з індіанцем.
– Згоден, – кивнув Гаттер, – протока може обернутися пасткою, якщо червоношкірі нас уже помітили. Буде важкувато вибратися звідси в озеро, не спіймавши кулю… Оглядаючи свої пастки, я проплив пірогою приблизно милю на захід, аж раптом помітив свіжий слід на мокрому моху поблизу болота. Я чудово знаю, який на вигляд відбиток босої ноги мінга! З усією обережністю я рушив тим слідом і невдовзі натрапив на зношений, покинутий дикуном мокасин.
– Не надто схоже на індіанця, що йде стежиною війни, – засумнівався мисливець. – Досвідчений воїн неодмінно знищив би те, що могло викрити його ворогові. Напевне, це слід мирного тубільця. У мене тут призначено зустріч з одним делаваром. Може, то його мокасин?
– Гаррі, а ти впевнений у хлопцеві, який запанібрата з дикунами, та ще й призначає їм побачення? – Старий окинув мисливця підозрілим поглядом і спохмурнів. – Можна на нього покластися?
– Безперечно, Гаттере!
– Дозвольте, я сам усе поясню, Томе, – стримано мовив Звіробій. – Мені зрозуміла ваша недовіра – ви ж бо бачите мене вперше. Річ у тім, що я тривалий час жив серед індіанців і для племені делаварів став близькою людиною. Обставини складаються так, що делаварам, можливо, доведеться вийти на стежину війни. Тож мені було доручено вирушити до білих, щоб напевно дізнатися, чого вони очікують від вождів племені. У поселенні біля форту, де міститься англійський гарнізон, доля звела мене з Непосидою, який збирався подорожувати в ці краї. А я саме тут мушу побачитися з молодим вождем, своїм давнім приятелем Чингачгуком, проте не можу сказати, з якою метою. У вождя є свої плани, та це його таємниця, а не моя… Завтра ввечері, за годину до заходу, ми зустрінемось, а потім кожен із нас піде своєю дорогою… Тож якби я оглянув той мокасин, одразу визначив би, чи делаваром він зшитий.
– Доню, мокасин у моїй пірозі. Подай-но його сюди! – наказав Гаттер. – Я вірю тобі, хлопче, і не збираюся пхати носа в твої справи!
Моторна Джудіт за мить уже простягла Звіробоєві знахідку.
– Це не делаварська робота, – впевнено мовив мисливець, уважно роздивившись малюнок на розірваному мокасині з оленячої
