Хоч побачимо засідку, якщо вже так станеться.
– Рано радієш, Гаррі, – пробуркотів Том Гаттер. – Не все так просто. Мусимо проминути ще кілька небезпечних місць, а коли вийдемо на відкриту воду, то на деякий час станемо геть беззахисними… Ось що! Джуді, сховайтеся з сестрою в каюті й не смійте витикати звідти носа, поки я не дозволю. Ми з Непосидою потягнемо линву під прикриттям колод – тут вистачить і нас двох. А ви, Звіробою, ступайте вслід за моїми доньками і стежте з вікна каюти, що робиться на березі… Тільки ховайте голову! – додав старий, похмуро гмикнувши.
Мисливець мовчки кивнув і причаївся за вікном каюти, більше схожим на бійницю.
Ковчег повільно повз листяним коридором, наближаючись до озера. Він уже досяг найвужчого відтинку протоки, коли Звіробій несподівано помітив те, що змусило його здригнутись і збуджено скрикнути:
– Тягни щосили, Непосидо!
Він спостерігав за східним берегом; а для того, щоб поглянути на протилежний, швидко перебіг через каюту – і саме вчасно!
На міцне дерево, стовбур якого, зігнувшись дугою, нависав над водою, вже видерлося п’ятеро чи шестеро дикунів, розфарбованих по-бойовому. Решта чекали своєї черги на березі. Індіанцям було зовсім не важко зістрибнути з дерева на дах надбудови, щойно ковчег пропливатиме під ним. Висота була невеликою, а гілки – досить міцними для таких спритників.
Сигнал про небезпеку було подано вчасно. Непосида заричав і щосили рвонув линву стертими до крові руками. Гаттер не відставав від велетня, і баржа, потроївши швидкість, зрештою встигла вислизнути із пастки, доки та не закрилася.
Що тут почалося!
Ірокези з войовничими криками зіскочили з дерева, намагаючись будь-що потрапити на ковчег. Доки одні падали в воду і пускалися плавом за баржею, на стовбур видиралися інші, проте й вони не досягали мети. Пощастило лише одному червоношкірому, який зістрибнув із дерева першим. Проте і він трохи схибив, подряпав бік і впав на дощату кормову палубу замість даху. Коли, оглушений падінням, ірокез спробував схопитися на ноги, поруч виникла розлючена Джудіт і одним поштовхом скинула дикуна за борт. Дивуючись власній сміливості, дівчина з цікавістю перехилилася над бортом, але Звіробій обхопив її за стан і хутко затяг назад до каюти…
Коротка мить тиші вибухнула криками десятків індіанських горлянок, і по колодах ковчега застукотів град куль. Баржа тим часом просувалася вперед – і невдовзі їй уже нічого не загрожувало. Упоравшись із першим спалахом гніву й розчарування, індіанці припинили стріляти – зрозуміли, що марно витрачають набої. Том Гаттер витяг головний якір і разом із Непосидою взявся за весла. Дівчата насмілилися вийти з каюти, а Звіробій влаштувався на кормі, сторожко оглядаючи нерухому гладінь озера.
Швидко наближалася ніч, проте ковчег – принаймні так здавалося – вже уникнув безпосередньої небезпеки. Він і далі неквапно дрейфував відкритою
