Погляд Джудіт спалахнув і тут-таки похмуро згас. – Я єдина, кого він постійно шпигає. А бідолаха Гетті обожнює цього шершня… – пробурмотіла вона з гіркотою і поглянула просто в очі співрозмовникові. – Мою сестру не зачіпає нічиє лихослів’я, Звіробою. Немає на світі чистішого створіння, ніж Гетті Гаттер…
– Так воно і є, Джудіт, сподіваюся, те ж саме можна сказати і про вас! Гаррі Марч, може, і чув краєм вуха якісь плітки, проте… проте він простий мешканець прикордоння, і я думаю, в ньому говорили його ревнощі, адже він усім серцем кохає вас!
Украй збентежений своєю несподіваною відвертістю в розмові з молодою дівчиною, мисливець не помітив, як зашарілося її личко, але на ньому зразу з’явився вираз невимовної туги. Джудіт поривчасто схопила його руку і квапливо промовила:
– Часто кажуть, ніби раптова дружба закінчується довгою ворожнечею, але я вірю, Звіробою, – подібне нас із вами не стосується. Ви перший чоловік в моєму житті, який не лестить мені. Гадаю, ви ніколи не заподієте мені зла… Прошу вас, нехай Непосида ніколи не дізнається про нашу розмову!
З цими словами дівчина розтиснула пальці й поквапилася до каюти, лишивши спантеличеного юнака на самоті. Звіробій отямився лише тоді, коли Том Гаттер про щось його спитав.
За дві години перед баржею нерухомим силуетом виріс Замок Водяного Щура. Відтоді як Гаррі Непосида з мисливцем полишили його, нікого там, вочевидь, не було – навкруги панувала глибока тиша.
Видершись на платформу, старий звелів донькам не світити свічок, а піти до вогнища і нашвидкуруч приготувати вечерю. Він не знав, як довго планують пробути в Замку Звіробій і Непосида, тому вирішив відверто поговорити зі своїми гостями. Крім того, у ковчегу йому на думку спала одна спокуслива ідея, і старому піратові дуже кортіло нею поділитися. Перш ніж чоловіки увійшли в дім, Гаттер із полегшенням з’ясував, що обидва залишаться тут, а тоді почав іздаля:
– Усього на озері п’ять пірог. Дві з них, припнуті до баржі, – велика й нова – власність Гаррі. Третя стоїть у доку під будинком. На березі є ще два мої човни, обидва надійно сховані. Навряд чи дикунам пощастить їх відшукати…
– Помиляєтеся, – похмуро мовив Звіробій. – Коли мінги щось замислять, нюх у них загострюється, мов у безхатніх псів.
– Він має рацію, Томе, – погодився Непосида. – Якщо тубільці вирішили пограбувати тебе або ще гірше – вполювати наші скальпи, то вже завтра до полудня вони знайдуть спосіб дістатися сюди… Я радий, що моя пірога в нас напохваті.
Почувши слово «скальпи», Гаттер похмуро посміхнувся. Відчувши, що перебуває під захистом гостей, він дозволив своїй жадібності взяти гору над розсудливістю.
– Дикунів треба випередити! – ховаючи блиск маленьких припухлих очей, збуджено вигукнув він. – За скальпи червоношкірих у Колонії дають великі гроші. Як тобі ця ідея, Гаррі, га?
– Чудово! – з готовністю кивнув Непосида. – Це як відтяти пару вовчих вух. Адже вони нам вороги…
– Цей
