але потім притислася до батькових грудей і палко зашепотіла: – Послухай мене! Ти задумав лихе і втягуєш у цю справу Непосиду. Ви не повинні, ви не маєте так робити…
– Про що ти, Гетті? – Гаттер терпляче погладив її по голові. – Негарно підслуховувати чужі розмови. Дурненьке дитя… ти багато чого не розумієш.
– Ти штовхаєш Гаррі на вбивство!
– Тихше, заспокойся, – набурмосився старий. – Іде війна, ти же знаєш, на нас напали дикуни…
– Тату! Я чула, що казав Звіробій. Треба бути добрішими… і сестра каже, що нападати на індіанців несправедливо й небезпечно, а Джудіт розумніша за мене. Не проливай людську кров!
– Може, твоя сестра й розумніша, проте в цьому домі все вирішую я. Отож заспокойся, – м’яко повторив Гаттер. – Ходи до себе, доню, мені треба поговорити з Джудіт, ми незабаром відпливаємо. Ви залишаєтесь удвох у Замку, тому мені треба дещо з нею обговорити…
Чоловіки полишили Замок Водяного Щура, коли запала глибока ніч.
Гаттер єдиний знав, де були сховки з пірогами; тому він стернував, а його молоді супутники обережно занурювали весла в нерухому чорну воду. Яскраві зорі досі мерехтіли на небі, навкруги панувала тиша, проте в повітрі відчувалася тривога, і Звіробій мимоволі озирнувся на дім, де лишилися на самоті молоді дівчата.
– Серед білого дня, під захистом грубих колод, напад дикунів мені не страшний, – долинув до мисливця тихий рипучий голос старого. – У мене завжди напоготові чудові рушниці, й мій славний «оленебій» ніколи не дає осічки. Вночі ж зовсім інша справа. Пірога може підпливти непомітно: індіанці знають стільки всіляких хитрощів… Я недаремно звів своє житло на воді, тож у разі відкритої сутички не потраплю в халепу… Нехай дехто з колоністів уважає, що моє житло на видноті – добра мішень. Проте будь-що краще стояти на якорі в озері, якомога далі від лісових заростей…
Щоб перервати похмуре мовчання Звіробоя, Непосида, хитро примружившись, спитав:
– Подейкують, ніби ти, старий, був колись моряком? Ми готові вислухати кілька дивовижних історій про битви і потоплення кораблів…
– Хіба мало на світі базік, Гаррі? І ти такий самий, – невдоволено пробуркотів Гаттер. – Завше суєте свого носа до чужого проса! Яке кому діло до того, ким я був і що бачив замолоду? Найближчі двадцять чотири години значно важливіші, ніж спогади про події двадцятичотирирічної давнини.
– Це правда, – не став сперечатися Марч. – Мені не потрібна свічка, щоб відшукати шлях до тапчана. А ми зобов’язані захистити Джудіт і Гетті, не кажучи вже про власні коштовні скальпи. Чи не так?
Звіробій, якого мучили погані передчуття, вперто відмовчувався, і розмова у пірозі на репліці Марча скінчилася. Далі пливли у цілковитій мовчанці.
Розділ 6
Пірога була така легка і швидкохідна, що Звіробій та Непосида веслували без зусиль, і вже за милю від
