поваленому буревієм, просто посеред порослої соснами піщаної коси.
На щастя, і тут усе вдалось. Як і першого разу, Гаттер та Непосида вибралися на берег, залишивши мисливця на варті. Проте, витягши човна зі сховку, Гаррі попрямував не туди, де чекав на них Звіробій, а проволік човна піском і рінню, зразу спустив на воду й узявся за весло. Зі старим, який пішов берегом, вони домовилися зустрітись подалі від Звіробоя.
Тепер, заволодівши всіма пірогами на озері, обидва відчули себе значно впевненішими і вже не збиралися якнайшвидше полишати берег. Підібравши Гаттера і перемовившись із ним кількома словами, Гаррі Марч потужними гребками погнав човна назустріч мисливцеві. А потім вони перебралися до тієї піроги, де сидів Звіробій.
– Ну, схоже, ми таки випередили червоношкірих, – посміхнувся Непосида, знову беручись за весло. – Якщо вони захочуть навідатися до Замка, їм доведеться пускатися плавом…
– Веслуйте попід берегом на південь, – перервав Гаттер. Звіробій із подивом поглянув на старого, але промовчав. – Та спершу, щоб переконатися, чи все гаразд, обстежмо бухту. Адже ми не знаємо, чи пішли звідси дикуни.
Пірога слухняно рушила в указаному старим напрямку. Але щойно попереду вималювалися обриси високого берега бухти, як човен зупинився: у воді мінливими відблисками мерехтіло кволе світло напівзгаслого багаття на березі. Гаттер знав, що десь тут є джерельце з чистою питною водою, а в самій бухті повно риби, і в нього не лишилося ані найменших сумнівів: вогонь догорає на стоянці ірокезів.
Він подав знак Непосиді, аби той пересів ближче.
– Нахилися до мене, Гаррі, – прошепотів старий. – Це не військовий табір. Навколо цього багаття зараз спочиває стільки скальпів, що можна за один раз загребти купу грошви. Відішли ти свого приятеля з пірогами геть. А ми хутчіше до діла, як і належить справжнім чоловікам.
З пропозицією висадити цих двох на берег, а самому відігнати човни й одв’язати другу пірогу, пустивши її за водою, як і першу, Звіробій погодився проти волі. Але що вдієш – він надто добре знав вдачу прикордонних мешканців і навіть не намагався зупинити Гаррі Марча – це було не лише марно, а ще й небезпечно.
– Щойно впораєшся, лети стрілою до входу в затоку! – звелів Непосида. – Що ти дивишся на мене? Твої повчання тут недоречні, Звіробою. Не хочеш іти з нами – як хочеш… Сигналом, що час уже забрати нас із берега, хлопче, буде крик пірникози – так я дам тобі знати, що забава скінчилася…
Відпустивши порожню, без весел, пірогу повільно плисти за течією, Звіробій розвернув свого човна до мису і знову наблизився до суходолу, пропливши за короткий час понад півмилі. Але щойно гострі очі мисливця розгледіли в темряві стіну нерухомого очерету, як він поклав весло і зупинив човна. Ухопившись за гнучку, проте міцну очеретину, він із хвилюванням став очікувати завершення безглуздої та смертельно небезпечної авантюри Непосиди і Гаттера.
Звідти, де стояла його пірога, не було
