хлопче, хоч і добра ти душа, а про свою зовнішність краще нікого не питай… Скажімо, Джудді Гаттер – розвеселився він. – Язичок у дівчини – гостріший за лезо бритви.
– У будь-якому разі, Гаррі, навряд чи вона зможе додати до твоїх слів щось іще, – посміхнувся мисливець. – Та й запитувати в неї про це я не збираюся… Здається, ми дісталися місця. Ти за своїм базіканням мало не проґавив затоку!
– Так чи інакше, невдовзі ми знайдемо старого! – безтурботно вигукнув Непосида, коли пірога обігнула косу, де вода була настільки глибока, що здавалася чорною. – Старий Том любить ховатися в очеретах…
Та пророк із Гаррі Марча виявився кепський.
Ковчега в затоці не було.
Тихо шурхотів очерет, пірога нечутно рухалася гладенькою поверхнею темної води, аж раптом на березі вузької коси хруснула суха гілка. Непосида завмер і потягнувся рукою до рушниці.
– Схоже, людина, – сторожко прошепотів він, – для гризуна заважка.
– На мале звіря не схоже, – кивнув мисливець. – А для двоногого залегка хода… Ну ж бо, піджени пірогу до берега, я погляну, хто там…
Марч узявся за весло, і за деякий час мисливець хутко ступив на суходіл. Він тихо розсунув сплутане віття кущів, пірнув у зарості й нечутно зник у гущавині. Непосида почув, як поблизу знову затріскотів вітролом, та це був не Звіробій. Трьома помахами весла Марч одігнав пірогу від берега, схопив карабін, але враз із заростей вийшов красень олень і пішов до води.
Непосида не вагався жодної миті.
Постріл пролунав уривчасто й сухо, потім запала тиша, але звук злякав тварину – олень прожогом стрибнув ув озеро і поплив. Непосида розчаровано скрикнув і хотів був наздогнати, проте біля води з’явився Звіробій і, махаючи рукою, велів приятелеві повертатися.
Пірога м’яко ткнулася носом у пісок, мисливець умостився на своєму місці й докірливо мовив:
– Нерозумний вчинок, Гаррі. Ти ж не м’ясник, і їжі в нас удосталь. Не оглянувши берега, ти нерозважно спустив курок, а зараз для цього зовсім непідхожий час. Відлуння твого пострілу міг почути хто завгодно.
Не слухаючи Звіробоя, Марч скрушно застогнав:
– Як же я міг схибити! Незграбна колода! – А тоді, заспокоюючись, досадливо махнув рукою. – Ну, гаразд. Може, мій постріл буде старому Томові за знак, що гості близько, і змусить його поставити горщика на вогонь… Пливімо далі, Натаніелю, пошукаймо ковчег, доки не смеркло.
Озирнувшись на гучний сплеск, вони побачили, як олень виринув на мілководді, обтрусився й потюпав берегом, щоб за хвильку майнути в лісові хащі.
Мисливець усміхнувся:
– Думаю, ця тварина вдячна тобі за промах, Непосидо. На щастя, твій бездумний постріл сполохав тільки оленя. Більше не варто втрачати обережність, Гаррі!
– Досить мене напоумляти, приятелю. Я не новачок на полюванні! – спалахнув, мов порох, велетень. – І рука
